Блансінтьє повернулася з вином, накрила на стіл і принесла їжу, дуже вибачаючись за прості страви, які подала гостю. Але Кауденберг, похитавши головою, ввічливо заявив, що її частування - це саме те, чого він хоче і що для нього це є здоровим: він мандрівник, який понад усе цінує простоту та гостинність. Важка їжа, до того ж, коли її дуже багато, вже забрала надто багато життів.
Мельхіор поставив нові свічки в свічник і налив вина; сам він, усупереч своїй звичці, випив кілька келихів, його збентеження розтануло в темному жарі передчуттів. Блансінтьє також випила, коли гість підняв кубок за її здоров’я. Мельхіор бачив, наскільки жінка налякана, але в якийсь момент вона подолала свою сором’язливість, підвела очі й коротко й тихо всміхнулася їхньому гостеві. Обличчя Кауденберга, різко й темно вирізане світлотінями, які відкидало полум’я свічок, зберегло чоловічу доброту, але його очі зустрілися з її поглядом із коротким спалахом. Взагалі то, Мельхіор не бачив того чорного спалаху, але він не пропустив чарів, що розцвіли між магістром і Блансінтьє, наче троянда, що все ще замикає в собі душу і дихання. Це його не здивувало: він міг багато сказати про чари Кауденберга, як у відношенні чоловіків, так і жінок. Приємне блаженство від вина наповнило його тихим вогнем, з його думок і почуттів зникла уся суворість, коли вони спорожнили останній глечик вина, разом з тостом за їх дружбу втрьох, який підняв Мельхіор.
У протверезінні наступних днів Мельхіор боявся, що магістр задасть йому якісь запитання про його одруження - запитання, яких він боявся. Але Карл ван ден Кауденберг нічого не запитував. Мельхіор лише помітив, що коли гість був із ним і Блансінтьє, його допитливий погляд постійно блукав то на нього, то на неї. Іноді у Мельхіора виникало враження, що немає потреби нічого приховувати: для людини, знайомої зі світом, і такого знавця людей, як Кауденберг, справжній стан речей не міг залишитися прихованим, йому було легко побачити, що між Мельхіором Хінтамом і дочкою Бора-будівничого не цвіла ангельська любов адамітів. Часто такі думки будили в ньому бажання не таїти своїх хвилювань і непокоїв, оголити своє серце перед магістром і спитати його, як полагодити те, що так сильно не вдалося і зараз залишилося понівеченим. Але сором, боязкість і вроджена простота серця утримали його від цього зізнання. Однак він поговорив з Кауденбергом про замовлення капітулу, відносно якого у нього ще не було замислу.
Почувши це, гість засміявся:
- Дивно, майстре Хінтаме, що вам не вистачає ідей, а ви ж та людина, у якої, як я вважав, ідеї витікають, мов вода з джерела. Вас, напевно, турбує щось, що це джерело заткало... Можливо, це і справді був добрий час, коли я не застав свого друга Прахера вдома і прибув сюди... Дайте мені день-два, щоб все обдумати, і я впевнений, що можу дати вам кілька порад.
Занепокоєний зауваженням Кауденберга, Мельхіор дещо незграбно відповів, що очікував такої поради. І Кауденберг знову посміхнувся з мудрістю світської людини й прихованою насмішкою, посмішкою, яку Мельхіор не міг витримати.
Як раніше, так і тепер Кауденберг ходив у гості до заможних містян, особливо банкірів, відвідував меси та вечірні, роздавав подарунки бідним і намагався бути поміченим на вулиці в компанії одного або кількох членів Ради двадцяти чотирьох. Він також супроводжував Мельхіора на збори Зелених Шапок, але вечорами часто залишався вдома, писав листи в усі кінці світу, шукав гінців, які могли б їх доставити. При цьому він завжди знаходив час посидіти з Мельхіором у майстерні, і виявилося, що у нього справді були ідеї для картин, замовлених капітулом.
- Цього разу, - сказав він, - нехай це буде картина з Євангелій, друже мій; згадайте випадки найдавніших переказів, про які ми звикли говорити... Я бачу перед собою три картини, їх рідко малюють, але вони гідні того, щоб їх показати християнам. - Він таємничо посміхнувся, не дивлячись на Мельхіора, уяви, з якими він бавився, очевидно, йому подобалися. - Ви, мабуть, чули про праправнука Адама, який мав би бути сином Каїна, але насправді від Каїна його ділить багато поколінь - він є нащадком онука Каїна Кенана: я маю на увазі Єноха, який мандрував з Богом і піднявся на небо ... Поряд з тим праведником - вибачте, що відразу згадую його ім'я - я бачу князя миру, царя-священика, який зустрів посланця Божого ...
- Мелхіседек? - вставив Мельхіор.