Одного ранку на початку листопада Мельхіор сховався від дощу під пологом Хеннекіна; і коли вони сиділи один проти одного, тремтячи від холоду, будівничий, кілька разів відкашлявшись, зауважив, що хоча він і не мав звички турбуватися про справи інших, йому б не хотілось, щоб казали, нібито він використовує нещастя ближнього. Але сьогодні випадковість звела їх разом, нічиїх вух немає, і тому він вважає своїм обов'язком застерегти Мельхіора від злих язиків. Мельхіор зблід і підняв очі; він з раптовою неохотою усвідомив, що живе в місті, яке пильно спостерігає за його життям. Хеннекін провів рукою по гостро підстриженій бороді:
- Кожна людина, майстре Хынтам, має бути відповідальною за честь свого дому та за честь усіх, хто в ньому живе. І коли я чую, що навколо мене говорять, я боюся, що в деяких справах ви надто поблажливі і довіряєте своїм ближнім занадто не відразу.
Мельхіор прихилився до балки, на якій сидів. Його ніколи не хвилювало, що про нього говорять люди, можливо, він справді був нешвидким і надто самовпевненим; проти всього, що він вважав дурницею, він бронювався товстою шкірою. Але мова йшла про Блансінтьє, і він відчув поштовх. Переслідуючи власний біль, він мало піклувався про тяжке становище чи горе своєї дружини, а от Блансінтьє броньованого серця не мала. Вона була вразливою.
- Ви маєте на увазі гостя, який живе під моїм дахом? - ледь чутно прошепотів художник через мить.
Хеннекін знизав плечима під високим коміром свого вовняного плаща.
- Я про вас. Вам відомо, що ви мені дуже подобаєтесь, я не терплю перешіптувань за спиною ближнього.
Мельхіор не зводив очей з нерухомого здорового обличчя будівничого:
- Говорять про мене... добре. Але про мою дружину?
Хеннекін знову прочистив горло, незворушно й сухо.
- Наше містечко маленьке, майстре, тут кожний впадає в очі. Ваша дружина молода та енергійна.
Мельхіор уперше засміявся, але в цьому сміху був прихований біль.
- Чи то вона вважається для мене занадто молодою і жвавою – сміються з обдуреного чоловіка.
Будівельник швидко простяг руку владним жестом:
- Але ж, дозвольте! Ви використовуєте терміни і за ними підозри, про які я не вимовив ні слова.
Мельхіор знову засміявся; йому було страшенно соромно:
- Ви ні... а от інші? Отже, що ж такого поганого в сін'є ван ден Кауденберзі?
Хеннекін на мить звів тонкі темно-русяві брови, але обличчя його залишалося серйозним і неупередженим.
- Це надзвичайна і здібна людина», - відповів він. - Чарівний чоловік, у всіх сенсах цього слова, купець наших часів, добре обізнаний і витончений, як придворний, і водночас такий же вольовий, як солдат; він із тих, хто не сидить на печі, а йде в світ, не зупиняється перед жодною перешкодою і радіє життю...
Почувши таку характеристику, Мельхіор озирнувся на Хеннекіна; видно, що він ґрунтовно дослідив особистість Кауденберга.
- Ну, а оскільки він вольова людина, - повільно сказав Мельхіор, підтягуючи слова, - яка насолоджується життям, людина невгамовного духу й спритний, то декого дивує, що він так довго тут із нами?
Хеннекін розвів руками:
- Я кажу те, що кажу. Я мав задоволення кілька разів розмовляти із сін'є Кауденбергом. У нього оригінальні і навіть чудові думки, але зухвалість у них, мабуть, завелика для цього міста...
Він замовк і повернув голову. На вустах Мельхіора було більше ніж одне запитання, але він відчував, що така людина, як Хеннекін, мабуть, подумав, що сказав достатньо, щоб Мельхіор мав над чим подумати, а головне - діяти. Але Мельхіор не діяв, зате більше думав.
Дні ставали коротшими, ворони літали низько, міські труби вже вивергали перші зимові дими, коли Кауденберг зненацька виїхав. Одного ранку він зустрів якогось посланця, що прибув здалеку і дуже швидко зник. Після візиту цього кур'єра Кауденберг був на диво неспокійний, часто сміявся під час обіду і, всупереч своїй звичці, говорив швидко і без зв'язку. Він говорив про зв’язки, якими надто довго нехтував і які тепер вимагають його присутності, про доручення, які йому необхідно виконати. Кауденберг уникав дивитися на Блансінтьє, Мельхіор це чітко бачив. Блансінтьє мовчки, без жодного слова, з хворобливо-сірим обличчям, слухала нечіткі, двозначні слова гостя. Магістр ще не встиг дістати свою подорожню скриню, як раптом з’явився Кальскен, як завжди, без попередження, і зустрів гостя Мельхіора біля дверей майстерні.