Маленький канонік схопив Кауденберга за руку з радісним захопленням, яке вразило Мельхіора; вони були схожі на старих друзів.
- То ви знову бавитися в нашому місті – ви, людина таких великих починань! Так, так, пару разів ми віталися на вулиці... Перебування у нас, сін'є, мабуть, добре вам зробило.
Мельхіор побачив, що вираз обличчя Кауденберга не змінився під час вітання, але в очах його був пильний, обережний блиск. Він вклонився малому священику:
- Для мене наша зустріч є дуже радісною, - сказав він, - особливо під цим привітним дахом. До того ж, велебний отче, дні мої тут полічені, і, на мій превеликий жаль, я мушу їхати.
Кальскен мляснув язиком:
- Вже? Вас кличуть інші справи? Особисто ви живете чарівним і сповненим особливих спокус життям, але якщо ви схильні...
Мельхіор усе ще стояв мовчки, переводячи погляд з одного на іншого: дві владні, однаково сильні, рівні натури - патер, цього разу відверто зухвалий, гість у міру ввічливий, насторожений.
Кауденберг узяв свій дорожній верхній одяг і шапку, усміхнувся своєю незбагненною посмішкою:
- Ви маєте рацію, подорожі та бродяжництво мають свої принади, але залишатися на місці також може бути приємно... Вибачте мені, якщо я попрощаюся з вами зараз, я повинен приготуватися.
Кальскен підняв руку, ніби грайливо даючи прощення гріхів. Кауденберг вийшов з дому, а священик разом із Мельхіором увійшов до майстерні.
- Дивна людина, - промовив священик, і його усмішка й доброта в ту ж мить зникли. - Цікаво, що тримає таку людину в нашому місті?
- Йому тут подобається, - спокійно відповів Мельхіор, - і ніби випадково він знайшов тут друзів.
- Так, легко цим панам, - зітхнув Кальскен. - Як наші ескізи, майстре Мельхіоре? Можете показати мені сьогодні?
Той розклав підготовчі студії на столі. Патер дістав із кишені ряси збільшувальне скельце з металевою ручкою, очікувально буркнув, перш ніж піднести її до ока, і схилився над малюнками. Він притиснув вказівний палець до ескізу Содому і Гоморри.
– О, я впізнаю, це Страшний суд, земля розкривається, спалахує полум'я... Ні, почекайте, ця фігура, що біжить, ця жінка, як статуя... Є! Соляний стовп! Дружина Лота! Содом і Гоморра!
Він засміявся, у доброму гуморі після вдалого пояснення, відвів лупу від ока і глянув на Мельхіора. А той помітив, що в священика бракує деяких зубів, і при тому йому здавалося, що молодим священиком він повернувся з архієпископства тільки вчора... Художник підтвердив пояснення: насправді він хотів зобразити Божу помсту над двома розпусними містами. Він узяв ще два малюнки, щоб пояснити їх, але патер зупинив його.
- Ні, ні, дозвольте мені самому, раз вже я на доброму путі… Хм, то що ми маємо тут? Палаючий віз з кіньми мчить до небес, повних блискавок, внизу похитуються фігури... Це ж Ілля, чи не так, у грозу йде на небо?
Мельхіор повільно похитав головою.
- Це міг бути Ілля, ваша велебність має рацію... Але я мав на увазі Єноха, великого передпотопного праведника.
Священик приклав лупу до іншого ока, подивився на ескіз, опустив, довго дивився на Мельхіора.
- Єнох, - нарешті сказав він, - дивно. Як хтось ще може думати про Єноха? І що ми насправді знаємо про Єноха, крім того, що він ходив з Богом, що він здобув Хірад, і що Бог забрав його до Себе?
Щоки Мельхіора раптом загорілися рум'янцем. Він стояв перед каноніком і знав, що зараз буде легко згадати ім’я Кауденберга; на мить спокуса була великою і переможною. Він подолав її щосили.
- Мій старий учитель, Білеам Панкрас, - сказав він, - говорив про Єноха. У молодості він чув, як старі художники розповідали про нього, а в старості він сам думав, чи не намалювати Єноха. Незвичайна традиція, яка тоді сильно подіяла на мене і жила в моїй пам’яті, бо, як самі бачите, я знову взявся за цю тему.
Священик, ніби відсутній душею, похитав головою, не зводячи очей з художника:
- Єнох, Єнох, - пробурмотів він, - якщо я правильно пам’ятаю, пане Мельхіоре, він не був пророком у справжньому сенсі цього слова, навіть не патріархом, він був радше єврейським святим... Безсумнівно благочестивим і Богом шанованим, інакше б Бог не забрав його додому... Чи ми знаємо, як це сталося? Чи це була колісниця з кіньми, як у випадку з Іллею?
Мельхіор витримав пронизливий, проникливий погляд священнослужителя:
- Я тримався історії Білеама Панкраса, такої, якою вона залишилася в моїй пам’яті», - відповів він. - Можу лише сказати, що це постало перед моїми очима як незаперечна істина.
Кальскен знову подивився на малюнок, кілька разів відкашлявся і продовжив: