- Не будемо сперечатися про це. Кажу тобі цілком відверто, майстре, що я неохоче сперечаюся з мирянами щодо питань, які стосуються Святого Письма та доктрини віри. Так, я категорично проти того, щоб миряни вступали на богословський шлях, хіба що під добрим керівництвом, - він знову засміявся, вимушено, але поблажливо: - Ми з вами, пане Мельхіоре, не будемо сваритися через це, ми завжди можемо вашого Єноха видати за Іллю. - Він повільно відсунув малюнок і потягнувся до наступного, на якому Мельхіор зображував Мелхіседека. Глянув крізь скло, на лобі в нього проступили три довгі глибокі борозни. - Дивно, що цього разу виросло у вашому саду... речі, які, на перший погляд, не мають нічого спільного з вашими старими уявленнями та уподобаннями. Ви, очевидно, хотіли дати своїм замовникам міцний горішок? Якщо я не помиляюся, тут ми бачимо Соломона, який приймає царя Хірама, хоча одна з двох великих постатей не має царських ознак... І ці дияволи тут, звісно, знову ваш спосіб малювання – вони виглядають так, ніби киплячий вогонь був розлитий на їхні хвости, замість тог, щоб це вони його лили... хм, хм, а скажи, майстре, що це таке, я вже не маю таланту здогадуватися.
Мельхіор пояснив, кого він хотів зобразити: найстаршого князя миру і найбільшого з патріархів і їхню зустріч, пекельних мучителів, що корчать гримаси і звиваються від люті. Священик обіперся на ручку крісла і здивовано глянув на Мельхіора:
- Ви доклали чимало зусиль, щоб подати до капітулу ескізи, які, можливо, рідко зустрічаються в церквах і святих місцях християнського світу. Старий Заповіт, єврейські пророки, східні патріархи, Содом і Гоморра... Зізнаюся, в цьому немає нічого поганого, попри всю дивацтво це похвально, так, так. Ці зображення будуть служити благочестю, хоча вони не містять Одкровення, і лестимуть почуттю гідності капітулу, який очікував від вас чогось незвичайного. Що ж, щось незвичайне він отримує від вас багато в чому, безсумнівно ...
Мельхіор незграбно вклонився.
- Я радий, ваша велебність, що мої ескізи видаються вам відповідними.
Кальскен швидко підняв руку:
- Но-но, я взагалі про це не говорив. Я сказав лише те, що спало мені на думку, але я не капітул, я повинен передати малюнки канонікам, пане Мельхіоре, і вони мають прийняти остаточне рішення. - Він підвівся, швидким рухом згорнув начерки і знову сказав впівголоса: - Дивні... дивні... миряни і теологія. - Він попрощався, Мельхіор проводжав його до дверей будинку. Він боявся, що священик перед тим, як піти, по-батьківськи пожартує про дитинку в пеленах, колиску та хрестильний одяг. У якийсь момент Кальскен справді ніби готувався до цього, але нарешті він лише посміхнувся і, перш ніж вийти з дому, сказав: - Привітайте нашу добру доньку Блансінтьє.
Ближче до вечору Кауденберг повернувся з міста; він оголосив, що обідав із мером Юстусом Сюетмондом, який допоміг йому купити доброго коня. Він не може більше продовжувати свій візит... зараз він повертається до Рейнської області.
- А що тобі зробила мавпа нашого єпископа? - недбало спитав він, наче його це вже не хвилювало. Мельхіор, якого останніми днями переслідувало майже неввічливе відносно магістра, і зараз також не міг утриматися від повторення в усіх подробицях розмови з малим отцем Францем. Водночас його погляд був прикутий до худого твердого обличчя Кауденберга, і він з тихим наголосом повторював вислови священика, що вказувало на підозру та недовіру священнослужителя до ініціатора старозавітних замальовок. Часом Кауденберг вибухав веселим сміхом, але кілька разів кутики його рота неспокійно смикалися. Мельхіор помітив це з прихованим задоволенням - і цей бастіон гордої мужності та безстрашності мав свою слабку сторону.
Коли Мельхіор замовк, Кауденберг знизав плечима:
- Вилитий наш канонічек, яка став надто зарозумілим. Це зауваження про мирян і теологію! Ті, хто краще знають, ті, що тільки вони знають! Не дозвольте збити себе з путі, мій друже, цей чоловік занадто малий для нас з вами.
Мельхіор відповів, що він не в настрої, щоб його збивали з дороги, але капітул є капітул, з цими панами не можна бути надто товстошкірим, тільки справа не тільки в Кальсі. Церква – це левіафан, і якщо вона не гризоне спереду, то може смертельно вдарити хвостом. Він і сам не знав, звідки ця балакучість, але побачив, що Кауденберг знову зробився неспокійним, що він бавиться перснем з печаткою і стиснув губи, перш ніж, зовні холоднокровний і в доброму настрої, відповів:
- Дні вашого левіафана полічені, ти це знаєш».
Прощальна вечеря з витворним гостем затягнулася без міри, але прикро було усім, хоча Блансінтьє поставила на стіл безліч гострих і солодких страв. Вона й прибулець були бліді, і всі троє випили зайвого, розмова тяглася ліниво й мляво, ніхто не хотів першим вставати з-за столу. Мельхіор не зводив очей з Блансінтьє та Мельхіседека. На білих щоках його дружини - дивно, як іноді вона нагадувала Гефзібу! - зацвіли червоні плями, обличчя магістра посіріло, риси загострилися.