Несподівано він фамільярно нахилився до Мельхіора:
- Дев’яносто флоринів плюс торф або половина засоленої свині, - сказав він, і в його голосі була якась напруга, наче в горлі пересохло; він кашлянув і продовжив: - Це ще не все, майстре Мельхіоре, що я вам пропоную або, якщо хочете, те, про що я вас прошу... Ми так далеко зайшли в Старий Завіт із вашими картинами, що я збираюся до замовлення капітулу додати ще й моє особисте - мотив також із Старого Заповіту...- Іскра цікавості спалахнула в Мельхіорі під безбарвним спокоєм духу; якусь мить вони зі священиком допитливо дивилися один на одного. - Я хотів би побачити, - сухо продовжив канонік, - окрім трьох картин, про які вже говорилося, четверту, призначену виключно для мене особисто, а саме Давида, який побачив Вірсавію.
Здивований Мельхіор мовчав, тож Кальс палко продовжив:
- Особлива подія з життя великого, богобоязливого царя Давида, обранця Божого, в якості мотиву картини, ви не вважаєте? Давид вперше бачить прекрасну жінку, яку - незважаючи на перелюбну пожадливість і лист, надісланий потім до Урії - він зробив матір’ю царя Соломона, носія найвищої мудрості та величі Ізраїлю. - Голос Кальса знову стих, і священик закашлявся, наче дим із труби дратував його голосові зв’язки. Мельхіор неспокійно поворухнувся... отже, це була причина тієї іскристої хитрості й добродушності в очах і поведінці священика, через яку він сидів, демонструючи свою перевагу своєму старому однокласнику й товаришу по грі! Мельхіор несвідомо посміхнувся, хтозна, може, насмішкувато, відповів маленькому канонікові зухвалою усмішкою. - Ну що ж, майстер-художник, тобі не подобається ця тема? Краса жінки, що купається, виявлена в усій її небезпечній тілесній пишності, якій Бог уже призначив вічну судьбу; поряд із нею - пристрасть легко запального царя, який за такою ж владою Бога втягується до служіння майбутній справі спасіння.
Мельхіор оволодів виразом свого обличчя. Він дивився на Кальса і прислухався до його слів. Теологічні пояснення отця Франца, теологічне виправдання розпусних мотивів самі по собі не були ані новими, ані безпідставними. Як інакше можна пояснити бажання Давида мати прекрасну супутницю Урії? Що тут було не зовсім правильного, так це сам канонік; власним замовленням він зробив хіть царя Давида своєю хіттю; більше того, він бажав мати в Мельхіорі спільника і помічника… О, Мельхіор мало не вимовив це вголос... він мав бути слугою, який відсував покривало, щоб виставити безпорадну Вірсавію у ванній, на зухвалий погляд.
Кальскен підскочив; незважаючи на сиве волосся й щербатий рот, він рухався легко. Священик згорнув поділ свого тепер уже сухого плаща, витер останні сліди бруду:
- Особисте замовлення, як я вже сказав, це четверта картина. Як ви думаєте, пане Хінтаме, п’ятдесят флоринів буде достатньою платою?
Він зайнявся своєю сутаною та черевиками, а Мельхіор, витріщившись на нього, пробурмотів, що п’ятдесят флоринів - це справді добра плата за картину. Кальс швидко схопив капелюха і натяг його на голову; він ще раз глянув на художника, навіть коротко і фамільярно торкнувся його:
- Тоді ми домовилися, що замовлення буде виконано, обидва замовлення, так можна сказати? - Мельхіор схилив голову перед авторитетним тоном каноніка. - Гаразд, - сказав Калс, - я радий вашій згоді, пане, і капітул теж буде радий, я думаю, що ми знаємо, як поклонятися пророкові на нашій батьківщині.
Він уже йшов до дверей, маленький на зріст, але сильний волею і самовпевнений, справа, здавалося, закінчилася.
Того ж зимового тижня Мельхіор взявся за роботу над трьома біблійними картинами. Він вирішив працювати швидко і солідно, почав малювати всі три одночасно; але в перші дні він не йшов далі, ніж кілька штрихів деревним вугіллям по ґрунтовці. Він бігав по майстерні, як тварини, яких колись бачив у бестіарії Пьєпенпооя, неспокійно ходячи за залізними прутами туди-сюди. Він навіть не думав про Давида та Вірсавію, картину, яку отець Кальс замовив для свого приватного будинку. Він ще не знав, як він вибереться з цієї скрутної ситуації, але вже вирішив, що не буде малювати цю картину і буде використовувати будь-яке виправдання, яке може спричинити затримку. Його турботою була Блансінтьє. Жінка хворіла, але назви цієї хвороби він не знав. Одного разу тривого і непокій гнали її з дому, навіть у туман і сніг, а в інший час вона годинами лежала на ліжку у своїй кімнаті. Іноді він чув, як вона розмовляла й сміялася, ніби розмовляла з укритою довіреною особою.