Хвіртка зачинилася, зсередини грюкнула клямка.
Я рушив далі своєю дорогою. І, звичайно, зрозумів, коли оговтався з несподіванки, що переді мною з’явилася якась родичка, яка приїхала на місце по спадок. Подія, як-то кажуть, не варта дірки з бублика.
Але схожість так мене вразила, що інтерес у мене з’явився неабиякий.
Наступного ранку я прийшов до будинку на вулиці Клари Цеткін. Хвіртка була прочинена, тож на подвір’я я проник законно.
Постукав у двері. Відчинила стара баба єврейського вигляду. Настільки єврейського, що навіть хустка була у неї заправлена по-єврейськи за вуха і вже потім зав’язана, як у людей, під підборіддям.
У хаті гарно пахло — чимось на зразок хліба або печива. Оскільки кухня містилася просто біля входу, на столі я відразу помітив великі круглі тоненькі коржі, начебто прошиті наскрізь дірочками. Коліщатко на дерев’яній ручці для такого рівномірного проколювання лежало там же. Бабин фартух був увесь у борошні, борошно було також на підлозі.
Я не маленький, і добре знав, що це називається «маца». Спеціальна їжа для їхнього Великодня. З життєвого досвіду, а також за родом своєї діяльності, я знав, що Пасха у них минула. До того ж виготовлення маци не те що не віталося радянськими органами правопорядку, а засуджувалося на показових прикладах, які дорого коштували порушникам. Аж до тюремного ув’язнення на тривалі терміни.
Єврейський націоналізм є єврейський націоналізм. Нічого не поробиш.
Показав посвідчення, назвався.
Стара щось буркнула і гукнула в глиб хати:
— Євко, йди! До тебе прийшли!
Із-за фіранки-рішельє на мене стала насуватися начебто мертва громадянка Горобчик Лілія. Але ж ясно, що та сама жінка, яку я вчора вгледів у темряві, між іншим, жива. Вона була в комбінації, я таких багато надивився у Німеччині в сорок п’ятому році.
Вона підійшла до мене без сорому, хоч була зовсім нечесана і боса.
Запитала:
— Що треба?
Я повторив своє ім’я та посаду, пред’явив посвідчення.
Вона уважно прочитала, тоді ще дозволялося давати документ у чужі руки:
— Цупкий Михайло Іванович. Капітан міліції.— Читала вголос, навмисне кожну літеру окремо.
Жінка зміряла мене поглядом з голови до ніг і щось хотіла додати від себе до того, що побачила в документі.
Але я не дозволив. Попросив її паспорт.
Вона принесла. І знову не одяглася і не пригладила руде волосся.
Коли вона простягала паспорт, я зазначив, що й під пахвами у неї волосся теж русяве. Так. Густе й русяве. Мені стало за неї соромно. Що вона отак.
Установчі дані: Горобчик Єва Соломонівна. Прописана в місті Острі, Козелецького району Чернігівської області.
Я запитав, що вона робить у домі покійної Горобчик Лілії і ким їй доводиться за ступенем споріднення.
Вона відповіла:
— Ми сестри. Близнючки. Я тут буду чекати терміну отримання спадщини. Коли вступлю в законні права, маю намір тут і залишитися. А може, продам будинок. Поки не вирішила.
Заперечити було нічого. Але була ще маца.
Я сказав:
— Громадянко Горобчик, навіщо ви робите мацу, тим більше без Великодня? Це взагалі недобре. Я вас серйозно попереджаю. До того ж із залученням найманої праці.
Єва голосно гукнула до старої:
— Він хоче, щоб ти показала йому свій паспорт. Покажи. І скажи, що ти не найманка, а тітка мені та Лільці.
Баба принесла з кімнати паспорт — пошарпаний і теж у борошні, розкрила, простягнула на долоні.
Прізвище у неї було інше — Цвинтар, ім’я суто єврейське, старе, як і належить за віком — Малка.
Я запитав, з якого боку вона тітка.
Поки стара усвідомлювала питання, Єва видихнула:
— З єврейського, з єврейського. — І при таких неприємних словах навіть голосу не стишила, як зазвичай люди роблять. Безсоромниця, погань. — А мацу ми зараз швиденько розкришимо курям. Поїдять кури від душі. У нас кури, там, за хатою, ми їм віддамо. Це ми так. Щоб чимось зайнятися. З нудьги і смутку. Лілечки немає. А вона любила з борошном повозитися. Маца — це ж найпростіше. Вода і борошно. І більш нічого. Вода і борошно. Що тут поганого? Ні дріжджів, ні масельця, нічого, нічого, нічого…
Вона наступала на мене зі словами «нічого», і під комбінацією огидного рожевого кольору у неї все гойдалося просто мені в обличчя. Хоч за зростом вона була нижча.
Я вийшов.
Раптом подумав, що у Лілії Горобчик курей не водилося. За хатою розташовувався підсобний сарайчик з мотлохом. До того ж я проявив недбалість у вивченні документів. Не подивився — чи заміжня Єва, на той час багато хто після заміжжя залишав дівоче прізвище. Незрозуміло, чим займається, на які кошти живе.