Уточнення намітив на післязавтра. Щоб дати Єві Горобчик і її так званій тітці розслабитися.
З’явився у формі.
Хвіртка виявилася зачиненою. На гучний стукіт відчинили швидко.
Кравчиня Поліна Львівна Лаєвська, що була під цю хвилину у домі, мене впізнала в обличчя і радісно сказала:
— Усе-таки радянська влада людей зобидити не дасть! Нізащо не дасть! Я щойно це Єві пояснювала. Нема на всій землі такого, що б радянські органи не виявили. Правда, товаришу капітан? Ви про Лілю прийшли розповісти? Якщо щось страшне, так ви спочатку мені розкажіть, а я тихенько потім Євочці піднесу. Просто на тарілочці піднесу. Обережненько. Я вмію. Ви мене знаєте.
Вона промовляла зайві слова і не квапилася пускати мене в хату. Я зробив зауваження, що перебуваю при виконанні і нічого непотрібного слухати не бажаю.
Рушив уперед і сам штовхнув двері.
На кухні був лад і все блищало.
Лаєвська протиснулась повз мене в двері. Причому навмисне зачепила об’ємною ногою.
— Вибачаюся, товаришу капітан. Я вас збентежила. От ви при виконанні, а зашарілися. Це з мого боку негарно. Євочка вибігла в магазин. А Малка спить. Там, за шторкою і спить. Як немовля. Правильно кажуть: що старе, що мале.
На столі — невеличкому і круглому, з плетеною білою скатеркою, стояли дві чарочки-наперстки, карафка з вишневою наливкою. Наливка, відразу видно, торішня, тому що, по-перше, нового врожаю ще треба дочекатися, а по-друге, дуже загускла. Аж на склі всередині прилип темно-бордовий шар. Ніби кров.
Лаєвська розпоряджалася, як у себе вдома, дістала ще одну чарку.
Покрутила її перед своїми очима і запитливо простягнула мені:
— Ви, звичайно, випивати наливочку не будете, а я задля годиться на стіл поставлю. Щоб по-людськи.
Я не хотів створювати конфлікт на порожньому місці і ствердно кивнув.
Лаєвська присіла.
Присів і я.
Вона не витримала тиші перша:
— Ну, що про Лілечку розповісте?
— Я з іншого приводу. І вам би зараз краще піти, Поліно Львівно. Хоч я вас цілком поважаю.
— Ой, звичайно, я піду. Якщо треба на користь. Ви мені тільки одне слівце скажіть — що сталося, якщо ви сюди з іншої справи?
Я повівся правильно, і відразу віддав собі належне, без вихвалянь і самомилування. Я зацікавив Лаєвську і тепер через деякий час зможу з неї витягнути багато корисної інформації. Вона, зважаючи на отримання взамін інформації з мого боку, викладе все, що знає. Не вигадала б зайвого, ось де питання.
З притиском промовив:
— Це службова справа. Прошу вийти.
Вона подивилася за шторку і прошепотіла, моргаючи очима в той бік:
— Якщо у вас якась таємниця, то ви при Малці не кажіть, хоч вона спить чи як. Вона вдає із себе дуже глуху, але їй палець у рота не клади.
І голосно, в бік тієї ж фіранки, сказала:
— Як ви радите, так я й роблю. Йду. А ви чекайте Євочку, чекайте. Вона ось-ось прийде. Поки наливочки випийте Ліліччиної, ніхто ж не побачить, то нічого страшненького. Солодка наливочка. Лілечка любила солодке.
Коли я зайшов у будинок на вулиці Клари Цеткін, годинник показував рівно другу годину. Пішов о пів на четверту. Читав газети з етажерки, слухав тихенько радіотарілку.
Малка з-за шторки носа не виткнула. При цьому я помітив, що вона відправляла малі природні потреби в горщик або щось таке інше.
Єва не з’явилася.
Чарку випив. Навмисно. Таку слабкість я виявив уперше. Статут є статут. А я піддався. Перед своїм відходом. І не даремно. Наливка прогіркла, і я зробив висновок, що жінки її пити не пили. Тільки робили вигляд, на випадок якщо хтось загляне.
Потім обійшов хату з усіх боків. На задньому дворі дійсно були кури. Сарай очистили від мотлоху і переобладнали в курник. На землі виявив крихти ясного кольору і шматки коржів. Крупно наламано, начебто з метою показати, що саме маца.
Ділянка обгороджена не надто високим, але щільним парканом. Крізь тонкі просвіти між дошками людина не пролізе. Отже, вхід у хату один — крізь горезвісну хвіртку. Я знову перевірив — хоч ще у справі Лілії Горобчик упевнився. Я тоді й хату вивчив на п’ять. І заднє подвір’я, і переднє. А ось багато чого за два місяці змінилося. Хоч би взяти курей.
Стежив за хвірткою з різних точок спостереження. В хату ніхто не заходив і не виходив теж.
О сімнадцятій годині я кинув і плюнув.
На мене чекала справжня робота. І я не вправі був відволікатися на особисте. А що особисте, вже тоді підказала моя совість.
Уночі наснився маленький круглий стіл з хати Горобчик.