В результаті усіх інтриг, Стефану Томші, пише Винар, вдалося згрупувати довкола себе значну кількість війська, з яким він і розбив Геракліда, а потім і Вишневецького. Пояснюючи події під Сучавою, Любомир Винар більше покладається на тогочасні молдавські джерела. А вони вказували, що Дмитро Вишневецький, не сподіваючись жодного нападу, їхав з невеликим відділком козацького війська приймати присягу молдавських бояр на вірність, але був захоплений у полон підступним Томшею.
Деякі історики, описуючи молдавський похід Дмитра Вишневецького, взяли за основу віршовану елегію згадуваного на початку книги Йоганна Зоммеля. Згідно з цим твором, князь Вишневецький був родичем молдавських господарів, і саме тому бояри його й запросили на трон. Коли князь відгукнувся на пропозицію, між боярськими угрупуваннями відбувся розкол, і у той час як одна з груп підтримала Вишневецького, інша виступила проти нього збройно. Останній бій князя і козаків, за підтримки невеликої кількості молдавського війська, згідно з твердженнями таких вчених, як Н. Яковенко, відбувся біля села Верчики, що знаходиться неподалік від Сучави. В тому бою козаків було розбито, а Дмитра Вишневецького ув'язнено у Сучавському замку. Після короткого перебування у Сучаві Стефан Томша, намагаючись вислужитись перед султаном Сулейманом І, передав князя Вишневецького в руки султанських урядників, котрі вже кілька років мріяли побачити ненависного «Дмитрашку».
У хроніці Мартина Бєльського ми знаходимо версію, яка дещо відрізняється від попередньої розповіді про події. Як вказує польський хроніст, завдяки якому до нас дійшло надзвичайно багато інформації про Дмитра Вишневецького, Стефан Томша домовився з князем, що вони зустрінуться біля річки Серет, де молдавські бояри складуть йому присягу. Вишневецький повірив Томші й переправився через річку, маючи при собі лише дрібний загін козаків. Скориставшись із того, Томша напав на козаків і легко розбив їх. Напад був зовсім несподіваний, тож козаки не могли довго чинити організований опір. Хворого, немічного Вишневецького було захоплено у полон.
Багато у чому перекликається з хронікою Мартина Бєльського й дослідження Д. Яворницького, зроблене вченим в межах написання книги «Історія запорозьких козаків». Тож хотілось би розглянути його детальніше, як найбільш повне з вищенаведених.
Як і багато хто з інших авторів, Д. Яворницький схиляється до думки, що Вишневецький розпочав боротьбу за корону молдавського господаря саме за порадою Альбрехта Ласького. Сприятливими обставинами для задуманого було якраз протистояння Іоана Якоба Геракліда і Стефана Томші. На думку Яворницького, окрім цих двох претендентів на корону, існувала інша група бояр, так звана «партия волохов», котра не була зацікавлена у жодному з цих двох кандидатів. Саме ця партія запросила на князівство Дмитра Вишневецького, одночасно зауваживши: Вишневецький отримає їхню прихильність, якщо він і його козаки присягнуть «партии волохов» на вірність. На той час, коли надійшла пропозиція, Дмитро Вишневецький був настільки ослаблений хворобою, що майже не міг сидіти у сідлі. Проте, як заявляє Д. Яворницький, дух героїзму у ньому не пригас. Князь зібрав 4 тисячі козаків і 1564 року (тут у підрахунки Яворницького закралась помилка, насправді похід відбувся 1563 року. — Ю. С.) виступив у Молдавію. Висланий князем Вишневецьким козацький авангард підійшов до Сучави у той самий час, коли військо Стефана Томші вже встигло розпочати облогу фортеці. Сам Вишневецький мав прибути дещо пізніше, разом з обозом, тому що через хворобу міг пересуватися тільки на возі. Козацькі представники по прибутті в табір Томші зразу ж прийшли до боярина й почали вимагати для Вишневецького «молдавской булавы». У відповідь на такі вимоги Стефан Томша зробив вигляд, що з радістю віддасть владу Дмитру Вишневецькому й на доказ доброї волі зголосився на чолі власного загону виїхати для урочистої зустрічі князя. Вишневецький тоді не відчув для себе ніякої небезпеки і погодився зустрітись з Томшею у той час, як його основні сили залишаться в таборі боярина. Однак негайно після прибуття загону Стефана Томші до обозу, з яким рухався Вишневецький, боярин віддав своїм воякам підступний наказ кинутися на жменьку козаків, котра оточувала Вишневецького, і захопити князя у полон. У сутичці, що відбулася, майже всі соратники Вишневецького були вбиті, однак самому князеві вдалося втекти. Він біг скільки дозволяло слабке здоров'я, після чого заховався у копицю сіна на полі. Проте доля не була милосердною до Вишневецького. Як зазначає Д. Яворницький, «он был замечен каким — то мужиком, приехавшим за сеном, и выдан Томше». Стражники Томші, які заарештували Вишневецького, його супутника Пясецького й кількох поляків, з тих, кому вдалося вижити під час сутички у обозі, негайно відправили бранців у столицю до Стефана Томші. Там, повідомляє Д. Яворницький, Томша власноруч відрізав полякам, які були разом з Вишневецьким, носи і вуха, після чого відпустив їх додому. У такій жорстокості боярина не дає сумніватися й дещо пізніший вчинок Томші, котрий записаний багатьма хроністами. Після падіння Сучави, Стефан Томша звелів, щоб до нього привели полоненого Іоана Якоба Геракліда й власними руками убив його. Для цього боярин використав не холодну або вогнепальну зброю, а дерев'яний кийок, за допомогою якого можна було вбивати повільно, отримуючи задоволення від передсмертних мук ворога. Що ж, мусимо сказати, що серед тогочасних володарів таких осіб з нахилами садиста було немало, про що мова піде дещо пізніше.