— Безіле... Безіле, коли ти прийдеш завтра... Чи не міг би ти привести з собою Г’юберта Блера?
Шофер відчинив дверцята, містер і місіс ван Шеллінгери прокинулися. Вийшовши з машини на тротуар, Безіл стояв і глибокодумно дивився їй вслід, поки та не зникла за рогом.
Нахабний свіжак
Глуха ніч, ресторан для вибраної публіки на Бродвеї, там зібралася блискуча та загадкова компанія, яку становили дипломати і злочинний світ. Ще кілька хвилин тому тут лилося рікою ігристе вино, а на столику грайливо вигиналася якась дівчина, аж раптом усі змовкли, затамувавши подих. Усі погляди були спрямовані на манірного чоловіка, одягненого у фрак та з циліндром на голові, який стояв біля дверей; на обличчі у нього була маска.
— Прошу, не рухатися, — мовив він добре поставленим голосом, у якому лунали нотки металу. — Ця штука у мене в руці може ненароком... вистрілити.
Його погляд блукав від столика до столика — зупинився на похмурому та полотняному обличчі лиходія, на Хізерлі, улесливому таємному агентові іноземної держави; потім його погляд, дещо заспокоївшись, затримався довше на столику подалі, де сиділа на самоті темноволоса дівчина з карими сумними очима.
— А тепер, коли моя мета досягнута, ви, напевно, захочете дізнатися, хто я такий? — У очах присутніх спалахнуло зацікавлення. Груди темноволосої дівчини схвильовано здіймалися, і в повітрі відчувся легкий і вишуканий аромат французьких парфумів. — Я — ніхто інший, як невловимий джентльмен Безіл Лі, більш відомий як Тінь!
І знявши із голови свій розкішний циліндр, він іронічно вклонився всім. А потім розвернувся та миттєво розтанув у обіймах пітьми.
— До Нью-Йорка відпускають лише один раз на місяць, — обурювався Льюїс Крам, — та ще й з учителем, який супроводжує!
Скляний погляд Безіла Лі неквапом відірвався від комор та рекламних щитів індіанської глибинки та зосередився в купе потяга «Бродвей Лімітед». Гіпнотична дія телеграфних стовпів, які швидко миготіли за вікном, зникла, і на тлі білого чохла спинки протилежного сидіння намалювалася сумна фізіономія Льюїса Крама.
— Головне — дістатися до Нью-Йорка, а від учителя можна втекти.
— Еге, втечеш!
— Б’ємось об заклад?
— Спробуй — ось побачиш, що з цього вийде.
— От як папуга все повторюєш: «побачиш», «побачиш». Що я там побачу, га, Льюїсе?
Його блискучі сині очі — з нудьгою і роздратуванням — втупилися на попутника. Хлопців не пов’язувало нічого, хіба що вік — обом було по п’ятнадцять років — та ще давньої дружби їхніх батьків; а це, як відомо, навіть дещо менше, ніж нічого. Крім того, обидва жили в одному місті на Середньому Заході, і їх відправили навчатися до однієї школи в Новій Англії. Лише Безілові належало навчатися перший рік, а Льюїсові — уже другий.
Та всупереч усім традиційним уявленням «ветеран» Льюїс мав доволі сумний вигляд, а свіжак Безіл сяяв від радості. Льюїс ненавидів школу. Він із дитинства звик у всьому покладатися на свою матір, діяльну та жваву, і, відчуваючи, як потяг віддаляє його від рідної домівки, хлопця дедалі більше огортала за нею туга. Безіл, навпаки, завжди охоче слухав розповіді про школу-пансіон, тому нітрохи не сумував, а тішився початком втілення настільки жаданої мрії. До речі, ось чому він вчора ввечері, безумовно вважаючи, що саме так і слід чинити, проїжджаючи Мілуокі, без жодної причини взяв та викинув у вікно гребінець Льюїса — саме на честь шкільних хуліганських звичаїв.
Льюїс не схвалював наївний ентузіазм Безіла; але його спроба дещо остудити цей запал викликала лише взаємне роздратування.
— Я скажу тобі, що ти там побачиш, — зловісним тоном процідив він. — От застануть тебе із цигаркою — і матимеш домашній арешт.
— Аж ніяк! Я не збираюся палити — я гратиму в футбол.
— В футбол! Аякже! В футбол!
— Слухай, Льюїсе, тобі взагалі хоч що-небудь подобається?
— Футбол анітрохи не подобається. Який сенс виходити на поле, щоб отримати в око? — Льюїс мислив, мов чванько, оскільки за напучуваннями матері він вважав власне боягузтво не чим іншим, як розсудливістю. Відповідь Безіла, який лишень хотів дати добру пораду, стала саме тією фразою, після якої стають ворогами на все життя.
— Якби ти грав у футбол, до тебе б зовсім інакше ставилися в школі! — зверхньо зауважив він.