— Вуї-вуї-її-її-її! — заверещав Багз, засмутивши Безіла. — Вуї-її-її!
— Не жартуй, Багзе, будь ласка, скажи чесно, га? Могли б поїхати разом, га?
— В мене призначений візит до лікаря, — сказав Багз, раптово заспокоївшись. — Потрібно перевірити, наскільки я божевільний.
— А ти не можеш сходити до нього іншого дня? — засмучено запитав Безіл.
— Вуїї-її-її! — знову заверещав Багз.
— Гаразд, — поспішно мовив Безіл. — Ти, бува, Товстуна Гаспара не бачив?
Багз зайшовся в пронизливому верещанні, але хтось інший все ж таки бачив Товстуна, і Безіла направили в кондитерську «Бостон».
Це був рай для любителів дешевих ласощів. Аромат, важкий, нудотний, що осідав липким потом на руках у дорослих, задушливою хмарою нависав над околицями і зустрічав відвідувачів прямо на порозі, слугуючи найкращим безмовним попередженням. Всередині, під рухомим чорним мереживом із мух, сиділи рядком діти та поглинали ситні десерти зі шматочків бананів, морозива з горішками, кленового сиропу та шоколадного зефіру. За столиком збоку Безіл і помітив Товстуна Гаспара.
Товстун Гаспар для Безіла був одночасно і безперспективним, і найперспективнішим кандидатом. Його вважали непоганим хлопцем, ба більше, він був настільки добродушним, що поводив себе з Безілом майже нейтрально і навіть жодного лихого слова не мовив цієї осені. Безіл знав, що він поводить так себе з усіма, та все ж сподівався, що Товстун ставиться до нього добре — адже раніше всі до нього ставилися по-приятельськи — йому відчайдушно закортіло його вмовити. Та він безперечно, помилявся — коли Безіл підійшов до столика і побачив кам’яні обличчя двох інших хлопців, що повернулися до нього з-за столу, надія майже зникла.
— Слухай, Товстуне... — почав він і затнувся. А затим випалив: — Я сьогодні покараний, але втік — мені треба з тобою поговорити! Доктор Бейкон сказав, що в суботу відпустить мене до Нью-Йорка, якщо я знайду двох попутників. Я покликав Багза Брауна, але він не може, тому я подумав — може, зможеш ти?
Він раптом замовк, збентежившись, і почав чекати на відповідь. Двоє приятелів Товстуна несподівано засміялися:
— А Багз не такий вже псих!
Товстун Гаспар завагався. Цієї суботи до Нью-Йорка він поїхати не міг, і якби все було, як зазвичай, він би просто ввічливо відмовився. Проти Безіла він нічого не мислив, як і проти інших; але хлопчаки лише до певної міри можуть не підпадати під вплив думки оточуючих, а на нього зараз уплинув заразливий сміх приятелів.
— Ні, не хочеться, — байдуже відповів він. — І чому ти вирішив мене прохати?
— Ну я так... Вирішив, що раптом ти... — сказав Безіл.
Тут Гаспар, трохи засоромившись, видав зневажливий смішок й схилився над своїм морозивом.
Швидко відвернувшись, Безіл підійшов до прилавка і глухим та незнайомим голосом замовив морозиво з полуничним сиропом. Він з’їв його механічно, під шепіт і хихикання, що періодично лунали зі столика за спиною. Все ще як в тумані, він попрямував до виходу, забувши заплатити, і його гукнув буфетник, що викликало ще гучніший загальний сміх.
На мить Безіл замислився — він хотів було повернутися і врізати одному із тих забіяк, але цим він нічого б не домігся. Адже вони розкажуть правду — що він це зробив тому, що не зміг знайти того, хто б погодився поїхати з ним до Нью-Йорка. Стиснувши кулаки від безсилої люті, він вийшов із кондитерської.
І відразу зустрів третього кандидата на поїздку до Нью-Йорка — Тредвея. Хлопця взяли до школи Св. Ріджиса уже після початку навчального року, і тиждень тому його підселили в кімнату Безіла. Тредвей не бачив кепкувань із Безіла восени, і тому Безіл тримався з ним цілком природно; їхні стосунки були якщо і не товариськими, то, принаймні, рівними.
— Агов, Тредвею! — гукнув Безіл, усе ще схвильований епізодом у кондитерській. — Ти зможеш поїхати до Нью-Йорка в суботу? Відвідаємо театр.
Він замовк, побачивши, що Тредвей ішов разом із Бріком Вейлзом — хлопець, з яким він побився і який наразі був його заклятим ворогом. Переводячи погляд з одного на другого, Безіл зауважив на обличчі Тредвея роздратування, але також відмітив байдужий вираз обличчя Бріка Вейлза: він збагнув, що тільки-но сталося. Тредвею, який ще цілком не освоївся в школі, щойно відкрили очі на статус його сусіда по кімнаті. Як і Товстун Гаспар, замість того, щоб відгукнутися на щирий поклик, він вважав за краще різко обірвати дружбу.