— Ні, — рішуче запротестувала Еді.
Натхненна першою, майже випадковою перемогою, Еді випустила іграшку з рук, схопила Біллі за плечі й люто штовхнула.
Цього разу він гепнувся не так вдало: голова його з глухим звуком стукнулася об голу підлогу за краєм килима, і, глибоко вдихнувши, він зайшовся нестямним рюмcанням.
У кімнаті здійнялася метушня. Охнувши, Маркі кинувся до сина, але дружина випередила його й сама підхопила дитину на руки.
— О, Біллі, — заохкала вона, — яка жахлива гуля! Це дівчисько слід покропити!
Едіт, яка негайно підбігла до донечки, почула це звинувачення, і її губи міцно стиснулися.
— Еді, — прошепотіла вона радше з обов’язку. — Як тобі не соромно, бешкетнице?
Та дівчинка несподівано відкинула голову і розсміялася. То був гучний сміх, сміх переможниці, з нотками тріумфу, виклику та презирства. На жаль, цей сміх був і заразним. Не встигнувши усвідомити делікатності ситуації, матуся сміялася теж, не дзвінко, проте чутно, з такими ж інтонаціями, що й донька. Затим, раптом, припинила.
Обличчя місіс Маркі зашаріло, а Маркі, обмацуючи одним пальцем маківку сина, насуплено глянув на Едіт.
— Уже набрякла гуля, — мовив він із нотками докору. — Принесу примочку.
Та у місіс Маркі урвався терпець.
— Дитині боляче! Що тут смішного, га? — промовила вона тремтячим голосом.
Тим часом малесенька Еді з цікавістю зиркала на маму. Вона помітила, що Едіт розсміялася у відповідь на її сміх і їй захотілося переконатися, чи станеться таке ще раз. Дівчинка знову відкинула голову й розреготалася.
Вже другий вибух сміху остаточно кинув Едіт в істерику. Притиснувши хустинку до рота, вона невгамовно душилася зо сміху. Та справа тут була не в нервах: вона усвідомлювала, що по-своєму підтримує доньку, сміється з нею заодно.
Удвох вони нібито кидали виклик усьому світові.
Поки Маркі бігав у ванну по примочку, його дружина тинялася кімнатою, гойдаючи на руках заплаканого сина.
— Заради святих, забирайтеся! — несподівано вибухнула вона. — У дитини розбита голова, а ви з ввічливості навіть помовчати не можете. Забирайтеся!
— Що ж, — промовила Едіт, помітно роздратувавшись. — В житті не бачила, щоб із мухи слона...
— Геть! — істерично кричала місіс Маркі. — Забирайтеся! Щоб і духу вашого тут не було! Для вас і вашої бешкетниці двері будинку зачинені!
Едіт, взявши за руку доньку, вже швидкими кроками направлялася до виходу та, зачувши таке звинувачення, зупинилася й повернула своє скривлене від обурення обличчя.
— Не маєте права прозивати дитину!
Місіс Маркі не відповіла, вона досі тинялася кімнатою, бурмочучи щось заспокійливе собі самій та Біллі.
Едіт розплакалася.
— Я піду! — хлипала вона. — В житті не бачила таких вульгарних та просторікуватих осіб, як ви. Радію, що малюк ваш гепнувся. Так йому й треба, цьому дурно-о-му товстуну.
Джо Маркі саме спустився зі сходів й почув останню фразу.
— Місіс Ендрос, — різко прогримів він, — хіба не бачите, що в дитини гуля? Вам справді треба опанувати себе!
— Опанувати... себе? — прокричала хрипко Едіт. — Краще дружині своїй це скажіть. В житті не бачила такої нахаби!
— Джо, ти чуєш? Вона прозивається! — Місіс Маркі оскаженіла. — Вистав її за двері. Коли сама не бажає, то схопи за комір і вистав!
— Не смійте й пальцем мене торкнути! — верещала Едіт. — Я вийду, тільки-но пальто знайду!
Засліплена сльозами, жінка ступила в коридор. Саме тоді прочинилися двері й всередину увійшов стривожений Джон Ендрос.
— Джоне! — вигукнула Едіт й відчайдушно кинулася до нього.
— Що трапилося? Стривайте, що тут відбувається?
— Вони... вони мене проганяють! — голосила дружина, судомно втискаючись в його обійми. — Він хотів схопити мене за комір та виставити за двері. Де моє пальто?
— Неправда, — поспішно заперечив Маркі. — Ніхто й не думав виставляти вас за двері. — Він повернувся до Джона. — Ніхто не мав гадки її виганяти, — повторив він. — Вона...
— Що означає «виставити за двері»? — різко обірвав Джон. — Поясніть, що тут відбувається?
— Джоне, ходімо! — ридала Едіт. — Я хочу додому. Хіба не бачиш, які це нахаби?
— Чуєте! — обличчя Маркі спохмурніло. — Повторюєте те саме, як навіжена!
— Вони прозвали Еді бешкетницею!
Вдруге за вечір маленька Еді обрала невідповідну хвилину, аби виразити свої почуття. Присоромлена й налякана крикливими голосами, дівчинка так зарюмсала, нібито й справді була ображена до глибини душі.