Я безпорадно дивилась на неї.
Це що, якесь підступне запитання?
— Я… Я так далеко не заглядала. Відтоді як втратила роботу, я просто… — Я ковтнула повітря. — Я просто хочу знову працювати.
Звучало жалюгідно. Хто це йде на співбесіду, навіть не знаючи, чого саме хоче? З обличчя місіс Трейнор можна було зрозуміти, що вона думала те саме.
Вона відклала ручку.
— То, міс Кларк, чому я маю взяти на роботу вас, а не попередню, скажімо, кандидатку, в якої кілька років досвіду роботи з квадриплегіками?
Я подивилась на неї.
— Гм… як по щирості, не знаю. — Мої слова зустріли мовчання, тому я додала: — Думаю, вам вирішувати.
— Ви не можете назвати жодної причини, чом я маю вас найняти?
Переді мною раптом пропливло обличчя моєї матері. Я не могла в’явити, як повернусь додому у рваному костюмі після чергової невдалої співбесіди. А за цю роботу платили більше, ніж дев’ять фунтів за годину.
Я випросталась.
— Гаразд… Я швидко вчуся, ніколи не хворію, живу по той бік замку, і я сильніша, ніж здаюся. Думаю, я доволі сильна, щоб допомогти перенести вашого чоловіка…
— Мого чоловіка? Ви не з чоловіком моїм працюватимете. Із сином.
— З вашим сином? — закліпала я. — Гм… Я не боюся важкої роботи. Я розуміюся з різними людьми, і… я роблю чай «вищого ґатунку». — Я почала верзти дурниці, щоб чимось заповнити тишу. Думка про те, що мовиться за її сина, приголомшила мене. — Тобто тато вважає, що це не найкраща рекомендація, та як знати з мого досвіду, майже не існує таких речей, яким не можна зарадити з допомогою доброї чашки чаю.
Місіс Трейнор якось дивно на мене глянула.
— Пробачте, — швидко залепетала я, зрозумівши, що сказала. — Я не стверджую, що параплегію… квадриплегію… вашого сина…. можна зцілити чашкою чаю.
— Маю сказати вам, міс Кларк, що цей контракт не на постійній основі. Лише на півроку. Ось чому зарплата… відповідна. Ми хотіли залучити підхожу людину.
— Повірте мені, коли ви пропрацювали кілька змін на птахофабриці, то навіть робота у в’язниці Ґуантанамо здається привабливою.
«Стули писок, Луїзо», — я закусила губу.
Але місіс Трейнор, здавалось, не помітила. Вона згорнула теку.
— Мій син Вілл попав у ДТП майже два роки тому. Йому потрібен цілодобовий нагляд, більшу частину якого забезпечує кваліфікований медбрат. Нещодавно я повернулася на роботу, тож доглядальниця повинна бути тут протягом дня, щоб підтримувати Віллові компанію: годувати й ставати йому в помочі всюди, де буде потрібно, слідкувати, щоби з ним нічого не сталося. — Камілла Трейнор опустила очі й додала: — Вкрай важливо, щоби поруч із Віллом була людина, яка усвідомлює цю відповідальність.
Усе, що вона сказала, навіть те, як вона виокремлювала слова, здавалось, натякало на мою недалекість.
— Зрозуміло, — промовила я й почала збирати свою сумку.
— То ви хочете працювати?
Це було так несподівано, що спочатку я подумала, що не розслухала.
— Перепрошую?
— Потрібно, щоб ви розпочали роботу якомога швидше. Оплата потижнева.
На якийсь час я втратила мову.
— Ви берете мене, а не… — почала була говорити.
— Робочий день доволі довгий: від восьмої ранку до п’ятої вечора, іноді довше. Перерви на обід як такої немає, хоча коли Натан, Віллів медбрат, приходить пополудні провідати його, у вас з’являється вільних півгодини.
— Вам не потрібно нічого… медичного?
— Вілл дістає усю потрібну медичну допомогу. Нам потрібен хтось надійний та життєрадісний. Його життя… складне, тому важливо підбадьорювати його… — Вона замовкла, пильно вдивляючись удалечінь крізь панорамні вікна. Нарешті місіс Трейнор повернулася до мене. — Інакше мовити, його психічне щастя так само важливе для нас, як і фізичний стан. Розумієте?
— Гадаю, так. Я повинна… носити уніформу?
— Ні. Ніяких уніформ! — Вона глянула на мої ноги. — Але ви могли б одягати щось… не настільки відверте.
Я опустила очі й постерегла, що мій піджак зсунувся, відкривши добру частину голого стегна.
— Це… Пробачте, тріснув шов. Насправді це не моє.
Але місіс Трейнор, здавалося, більше не слухала.
— Я поясню ваші обов’язки, коли ви станете до роботи. Зараз, міс Кларк, із Віллом спілкуватися непросто. У цій роботі психологічне ставлення так само важливе, як і інші… професійні навички, які ви маєте. Що ж, побачимося взавтра?
— Завтра? Ви не хочете… ви не хочете познайомити нас?
— Сьогодні у Вілла поганий день. Думаю, найкраще почати з нуля.