— То нечесно — ставити під підозру таку величезну кількість людей.
КОРИСТЬ
1274. Жінку поета-аматора питає знайомий:
— Чи ваш чоловік має якийсь прибуток із тих віршів?
— Так, вислав якось до редакції вісім віршів, а повернули йому аж дев'ять.
ПОЕТ
1275. Початкуючий поет до критика:
— Чи ви вже прочитали мої вірші?
— О, так. І то значно раніше, ніж ви.
НАДІЯ
1276. Критик до молодого автора:
— Прочитав я томик ваших віршів.
— Останній?
— Маю надію, що так.
КОРЕСПОНДЕНЦІЯ
1277. Початкуючий поет до листоноші:
— Чи є кореспонденція для мене?
— Ні, сьогодні нічого поверненого не було.
ПІЗНО
1278. Молодий поет у редакції:
— Я виявив, що замість віршів помилково послав вам рахунок на прання білизни.
— Надто пізно, молодий чоловіче,— відповів редактор,— Те, що ви прислали, вже набирають у друкарні.
ІСПИТ
1279. Відомий своєю розсіяністю письменник навчався на курсах водіїв. Настав час складати іспити з практичної їзди. Якось товариші по перу питають про результат. Письменник знизав плечима:
— Не знаю, коли мене виписали з лікарні, інспектор, що приймав іспит, був іще без свідомості.
ЗДІБНИЙ ХЛОПЧИК
1280. — На жаль, товаришу редактор, я не зміг принести рукопису: мій трирічний син понищив його.
— Який здібний хлопчик! Він уже вміє читати!
ЗАПИТАННЯ
1281. На прийомі молода дама знайомиться з письменником і задає питання стосовно його творчості:
— Чи й писати вашу книгу було так важко, як важко читати?
СПОРІДНЕНІСТЬ ДУШ
1282. — Маємо багато спільного. Ти пишеш книги, а я читаю.
ОЦІНКА
1283. З висловлювань критика:
— Натуралісти малюють те, що бачать, імпресіоністи — те, що відчувають, а реалісти — те, що чують.
АНОТАЦІЯ
1284. Чоловік у кріслі читає книжку і весь час повертається до перших сторінок. Дружина не витримала і спитала:
— Чому ж ти весь час заглядаєш на початок книги?
— Через кожні дві сторінки змушений повертатись до анотації, в якій написано, що це цікава, змістовна, захоплююча книга. Інакше вже давно кинув би її.
НАБАГАТО ЛЕГШЕ
1285. — Слухай, Василю, чому ти ніколи не повертаєш книгу, що взяв у людей?
— А тому, що залишити в себе книгу набагато легше, аніж зберегти її зміст.
БІБЛІОТЕКА
1286. — Чудову ж ти придбав бібліотеку! Аби її прочитати, треба з десять років.
— Нічого подібного, вона вже прочитана.
ПЕРЕЇЗД ПРОФЕСОРА
1287. Старий професор перебирається на нову квартиру.
Напакувавши книгами кілька скринь, чекає, поки водій не повантажить їх на машину. Той, захекавшись, невдоволено бурчить:
— А не могли ви прочитати всі ті книги на старій квартирі?
КРИТЕРІЙ
1288. У кав'ярні сидить молода пара. Вона говорить до нього:
— Цікаво, чи то правда. Я читала десь недавно, ніби на підставі того, що читаєш, можна сказати, ким ти є...
— То спробуймо.
— Добре. Що читаєш?
— Ну... Гомера, Овідія...
— Вже знаю, хто ти.
— Хто?
— Брехун.
ПОМПЕЯ
1289. — Що читаєш?
— «Останні дні Помпеї».
— А від чого вона померла?
У КНИЖКОВОМУ МАГАЗИНІ
1290. — Хочу яку-небудь книгу.
— Щось легшого?
— Все одно, я тут з автомашиною.
НЕ ВИПАДКОВО
1291. — А ти знаєш, що Петро Ч. став літературним критиком?
— Нічого дивного, він ще в школі не любив літератури.
МИСТЕЦТВО ОПОВІДІ
1292. — Чому ти певна, що Зуля опанувала мистецтво оповіді?
— Бо знає, що не слід говорити.
ВІДВЕРТІСТЬ
1293. — Як тобі сподобалася моя остання книга?
— Буду з тобою відверта: не відповім на це запитання.
НЕВДАЧА
1294. Директор театру до автора п'єси, прем'єра якої відбувається при майже порожній залі:
— Ніколи не думав, що ви вже такий відомий!
НА ПРЕМ'ЄРІ
1295. — Які квитки у вас були на прем'єру?