Ніні здалося, що вона плаче вже кілька хвилин, але підвестися, дійти до дверей та зникнути назавжди сил не було. У глибині душі вона хотіла, щоб до неї підійшла Варя, допомогла встати, так, по-дружньому обійняла й запевнила, неначе маленьку дитину, що бабаїв не існує, а якщо вони й існують, то вже давно поховалися, а такій великій дівчинці соромно плакати… Десь углибині їй хотілося побачити усміхнене обличчя Сергія, який мав би все звести на жарт, і вона разом із ними від душі насміялася б. Або просто-напросто Ніна протерла б очі й прокинулася, вийшла б на кухню, заварила б міцної кави й з кожним ковтком стирала б з пам’яті деталі неприємного сну. Але Варя, обійнявши Сергія, сиділа за столом, дивилася на заплакану й жалюгідну Ніну, і в її очах читалися лише нищівна жалість й бридливе навіть не співчуття, а скоріш здивування й намагання відмежувати свою територію від настирливого, але незагрозливого алкоголіка, який лізе до тебе десь, припустімо, у громадському транспорті зі своїми поглядами на цей загниваючий світ. Вони сиділи щасливі у своїй гармонії, нехай навіть трохи підточеній якоюсь дріб’язковою зрадою, але цілісній, твердій, до краєчків наповненій молодістю та бажанням жити.
— Я підіймуся, — швидше собі, аніж комусь іншому сказала Ніна і, розмазуючи по щоках туш, намагалася підвестися з підлоги.
— Нін, — тихенько промовила Варя.
— Я підіймуся, — повторила Ніна, вже стоячи на ногах. — І можете не сумніватися, я більше ніколи не переступлю поріг цього будинку… я ніколи не звернусь до вас за допомогою… Я все розумію.
Вона хотіла поправити спідницю, але, помітивши величезну стрілку на колготах, махнула рукою й, не прощаючись, пошкандибала до дверей.
— Як блядь пропита, — прокоментувала вона свою зовнішність й грюкнула дверима.
Півночі Ніна просиділа під душем. Її раптові спалахи істерики чергувалися з майже байдужим розгляданням свого стомленого тіла. Ніна вже звикла і до розтяжок на стегнах та грудях, і до живота — здобного тришарового пирога, і до, як виявилося, погано зафарбованої сивини. Вона дивилися на себе вже без роздратування, а лише з безпорадною втомою, яка цілковито поглинула її всю, поглинула назавжди, і те трикляте «у сорок років життя тільки починається» викликало у неї лише безрадісну посмішку.
Ще дорогою додому, коли у голові прокручувалася одна лише фраза «блядь пропита», Ніна у цілодобовому ларку купила собі пачку якихось цигарок — хороших чи поганих не пам’ятала, вже років двадцять, як вона не випалила жодної цигарки, і от вона сиділа на закритому кришкою унітазі, безперервно палила й намагалася позбутися цього ганебного стану зґвалтованої.
— Неначе півжиття у борделі провела, — сказала вона сама собі і знову полізла під воду. На думку спадали різні банальні речі: зробити поздовжні розрізи на зап’ястях або, в крайньому випадку, напитися, вчинити скандал з сусідами — просто так, без приводу, подзвонити у двері й накрити матом. Але щось зупиняло її, змушувало не робити дурниць, а перемолоти всю цю душевну погань, перев’язати рани, проковтнути, забути раз і назавжди, не обертатися у минуле, але натомість навчитися жити післявчора. Для себе. Однак подальшого життя Ніна не бачила. І вже не було тієї межі, того горизонту очікування, який був колись. У дитячому садку вона чекала школи, класу з дев’ятого вона почала очікувати інституту, потім на неї чекала робота та доросле життя, яке теж повинно було мати свої горизонти: народження сина, його дитячий садок, школа, інститут, свої сорок, після яких життя тільки починається, нова робота, а також приємні дрібниці: відпустка, канікулярні дні, знову відпустка… Аж раптом, гасячи гидку, що викликає глибокий сухий кашель, цигарку в умивальнику, Ніну неначе струмом вдарило — за рік вона може оформити пенсію, адже пройшло вже дев’ятнадцять років її вчительського стажу, і ось він, пенсійний вік, ось він, горизонт…
— Я — пенсіонерка, — промовила Ніна вголос й гірко посміхнулася. — Я — пенсіонерка, — повторила вона і хотіла була додати щось про самотність, але побоялася промовляти ці слова уголос, адже це було правдою — прикрою й безпощадною правдою. Стара, самотня пенсіонерка.