Коли дикі вороні коні затупотіли по мосту й переїхали його, біля найближчих густих чагарів проминули маленьку сіру кицьку, що дивними блакитними очами дивилась на вершників. Але жоден з них навіть не звернув на неї уваги.
— Вона врятувала мене, порушивши священні закони магії, — муркотіла до себе кицька, облизуючи одну лапку. — Чи зможе вона тепер повернутися на землю? Чи вона вже ніколи її не побачить…
Кицька поволі пробралась глибше в кущі й зачаїлась у них. Десь за годину міст знову задуднів під кінськими копитами. Загарбники поверталися ні з чим.
— Бовдури! Вона може бути ще в місті! — репетував той, що їхав на чолі. — Обшукати кожен дім! Негайно! Вигнати на ринок всіх світловолосих дівчаток! Негайно, вже!
— Дуже вчасно, — муркнула кицька і потягнулася, а з кожним плавним котячим рухом знову перетворювалася на Дівчинку. — Священні закони магії не дозволяють жодній людині перебувати у подобі тварини довше, ніж до заходу сонця, — муркала вона сама до себе. — Ще трошки, і я могла би на все життя залишитись кицькою. У неї вже також небагато часу. Сонце ось-ось сховається за тією горою…
Зненацька з лопотінням великих крил прямо біля неї на землю впав могутній орел. У його випуклих очах Дівчинка побачила страх. Поглядом своїх очей вона додала орлові відваги.
— У тебе вже немає часу, — прошепотіла. — За три-чотири хвилини зайде сонце… поквапся…
Орел безпорадно затріпотів крилами раз… другий… і ще раз… Час минав, а його крила безсило бились у повітрі.
— Не можеш, — прошепотіла Дівчинка. — Мабуть, я все-таки маю тобі допомогти…
— Нічого не вдасться, — відповіли холодні сірі орлині очі, і їх повила пелена смутку.
— Може, вдасться, треба тільки спробувати… — прошепотіла Дівчинка і простягнула перед собою руки.
У сірих очах побачила переляк, але тепер вже вони дивились не з голови гордого царя птахів, а з дещо меншої голівки канюка… Ще один помах руки — і канюк перетворився на куріпку… Перш ніж в очах куріпки зблиснув страх і благання — перед маленькою знавчинею магії вже топталась на місці невеличка чорна курка.
— Я би воліла бути орлом, — сказали сумні очі курки. — Цей величний птах живе у Високих Горах. Літає високо, високо…
— …а курка, як людина, ходить по землі й рідко від неї відривається, — додала Дівчинка хитро. — Тепер у тебе тільки три секунди, щоб повернути собі свою подобу!
Курка затріпотіла крилами, і врешті перед Дівчинкою стала Чарівниця. Вона відразу опанувала себе і стримано й холодно глянула на свою підопічну:
— А якби я вже назавжди залишилася куркою? Подумай, наскільки це було б для мене небезпечніше, ніж якби я була орлом! Орлом я могла би літати далеко від людських осель, а куркою…
— Курку Загарбники могли би закинути в горщик! — засміялася Дівчинка, але бачачи, що погляд її Опікунки суворий, відразу споважніла:
— Ти ж казала, що хто відривається від землі, може на неї не повернутися, правда? Але ж курка, хоча вона також птах, ходить тільки по землі! Тому кількома такими перетвореннями я все більше наближала тебе до землі, поки не полегшила тобі повернення до власної подоби! А ти замість того, щоб мені подякувати, нарікаєш і чогось невдоволена!..
— А якби твій план не вдався? Бо ж могло нічого не вийти, знаєш, як воно з чарами буває. Крім того, ти не справжня Чарівниця.
— Тоді ти залишилась би куркою, — ще холодніше за Чарівницю мовила Дівчинка.
У сірих очах Чарівниці на мить блиснула якась неспокійна думка, але перш ніж Дівчинка встигла її прочитати, зникла.
— Ти щойно подумала про мене щось погане, — мовила Дівчинка понуро. — Але я не встигаю читати твоїх думок. Ти дуже вміло їх стережеш.
— Ходімо, — озвалась Чарівниця спокійним голосом. — Незабаром западе ніч, а нам треба добратись до он того далекого Лісу. Знайдемо там собі якийсь нічліг. Далі дорога вже має бути спокійною. Післязавтра — твій день народження. Гадаю, ми якраз встигнемо.
Розділ 9
Уже без особливих перешкод, ховаючись від поодиноких перехожих, що тепер украй рідко з’являлись на дорогах колишнього Великого Королівства, мандрівниці добралися до підніжжя першої з двох порослих лісом гір, що відділяли їх від місця зустрічі. Там вони й заночували. Ранні весняні ночі вже не були такі холодні, тож постіллю став їм мох, а ковдрою — довгі й теплі, хоча й полатані, плащі.
У густому Лісі на горі мандрівниці знову відчули себе, як удома. Наступного дня, щойно розвиднілось, Дівчинка з Чарівницею почали спинатись поміж дерев на вершину. Йти було дуже важко, але тільки на вершині, за кілька годин, мандрівниці сіли перепочити.