Чарівниця, що стояла перед нею, неймовірно нагадувала своїх попередниць. Тут, у цьому краю, де не було людських поглядів, вона виглядала здоровою, сильною, ще молодою жінкою з бистрими, хоча й нерухомими сірими очима, виразними бровами й тонкими устами. Проте досить було найменшої дрібниці — й випростана спина горбилась, гладеньке обличчя проорювали зморшки, а гострі очі затуманювали старечі більма. Це вміння кожної із Сестер змінюватися з вигляду бентежило Панянку.
Коли Друга Сестра остаточно зникла поміж скель, нова Опікунка звернулася до своєї вихованки:
— Ходімо…
Панянка, вправно оминаючи виступи скель, легко ступала поруч.
— Чого ти мене навчатимеш? — спитала зацікавлено.
— Пошани до Матері Природи, сенсу людської праці і багато іншого.
— Ой, це буде страшенно нудно! А я сподівалася, що ти далі вчитимеш мене магії! — розчаровано протягнула Панянка.
— Ти не Чарівниця, — похитала головою нова Опікунка. — Того, що ти знаєш про магію, вже й так забагато. Тепер якраз пора, щоб ти пізнала те, що мають знати люди, звичайні люди.
— Здається, я не звичайна людина, — відповіла ображено Панянка.
— Звичайна, — виразно промовила Третя Чарівниця. — Ти — звичайна людина, тільки що обдарована більшими талантами, ніж решта людей. Але це не причина для зарозумілості! Бо ж водночас на тобі лежить відповідальність набагато більша, ніж на інших людях, а це ніколи не може бути підставою для гордині. Може бути лише підставою для почуття обов’язку й відповідальності за те, щоб цей обов’язок виконати. Якщо ти не впораєшся, то підведеш не тільки себе…
— …а також і вас, Чарівниць, — буркнула Панянка.
Проте Чарівниця, з дивною зажурою, незрозумілою для Панянки, відповіла:
— Запевняю тебе, що про нас тут ідеться якраз найменше…
Розділ 10
Минуло два дні й дві ночі — Чарівниця і Панянка вийшли з дикої гірської місцевості й наблизились до людських осель. Панянка обернулась назад, і її очі, подібні на небо перед грозою, ще раз засмучено поглянули на край, вільний від Загарбників та пожадливих чужих поглядів. Однак перш ніж мандрівниці підійшли до першого Села, Чарівниця добре вимила довге золотисте волосся своєї вихованки у міцному відварі дубової кори дуба. Після цього світлі, як колоски, коси потемніли і втратили свій золотий відблиск, що так впадав у вічі.
Відразу під Селом Чарівниця і Панянка знайшли покинутий дім, в якому ще можна було жити. Панянка вже почала розуміти, що у цих численних покинутих оселях колись мешкали люди, яких знищили Загарбники. І птахи, й дерева, й сумні очі Чарівниць розповідали про те, що у цьому колись квітучому краї щороку більше людей вмирає насильницькою смертю, аніж народжується.
Навчання у нової Опікунки розпочалося непомітно. Скрізь буяла весна, яскраве сонце вже добре припікало, крізь відчинене вікно хати влетіла перша золотиста бджола і з дзижчанням закружляла біля голови Панянки. Та різко махнула рукою, щоб відігнати набриду. І тоді, коли вже ось-ось збиралась з усіх сил вдарити маленьку комаху — раптом її рука нерухомо зависла у повітрі, зупинена магічною силою Чарівниці.
— Не убий, — промовила Опікунка. — Бджола тобі нічим поганим не загрожує, навіть якщо вжалить. І вона дуже корисна. Не можна без потреби вбивати нічого живого.
Коли наступного дня Панянка бігла садом, раптом відчула, що ноги її наче закам’яніли і що вона не може ними поворухнути. Запитально глянула на Чарівницю, яка сиділа на порозі хати.
— Нахились і подивись на землю між травою, — веліла Опікунка.
…і Панянка побачила, що її ступні магічною волею Чарівниці зупинилися на краєчку вузенької, майже непомітної стежки, якою працьовиті мурашки вирушали зі свого мурашника і повертались назад, тягнучи вантажі, що важили більше, ніж вони самі: тільця комах, стеблини засохлої трави, мертвих дощових черв’яків.
— Перш ніж ступити, завжди подивись, чи не розтопчеш живої істоти. Мурашка, хоча вона така маленька, — це частина Матері-Природи, тож слід її шанувати. Подумай тільки: царство мурашок вміщається у великому мурашнику, який самі мурахи насипали, і дуже часто воно впорядковане набагато краще і мудріше, ніж ті царства, які будують люди.
Стомлена сонцем Панянка лягла у високу траву й почула, як Чарівниця шепоче: