І тоді Айок почав просити свого Бога, щоб Пісня Єдина здійснилась до кінця, до останньої літери останнього слова. Бог Айока був зовсім іншим Богом, ніж той, до якого молився його батько. Бог Урґха XIII був такий же грізний і жорстокий, як сам Урґх. Бог Айока був лише добротою і чудово розумів малого Айока, що звертався до нього. На щастя, у цій нещасливій країні з богами було зовсім інакше, ніж з усім іншим. Кожен міг обрати власного Бога і молитись до нього, як йому спаде на думку. Спільні були тільки храми, де вшановували Богів. Айок вірив, що хоча й Богів, створених людьми, відповідно до їхніх власних фантазій і потреб, так багато — насправді існує лише один Бог. Єдиний — і Він добрий, милосердний, повний розуміння. Айок вірив, що саме цей Бог дозволив вимученим мешканцям Великого Королівства почути від вітру, води й дощу слова Пісні Єдиної. І що це Він пообіцяв звільнення. Будучи добрим Богом, Богом Айока, а не Урґха, вирішив — як співалось у Пісні Єдиній — що звільнення принесуть не мечі й кровопролиття, а Дух і Чари. Тому Айок спокійно міг молитися, щоб Пісня здійснилася, бо життю його батька нічого не загрожувало. Його мав перемогти не лицарський Меч, а Чари, після яких Урґх зі своїм військом повернеться туди, звідки прибув його рід: у Великі Степи. Хлопець, хоча у ньому боролися оті дві частини його єства, успадковані від матері й батька, збагнув, що Великі Степи — це місце для жорстоких Загарбників — з їхнім варварством і жадобою розбою. Вони звідти прийшли і туди мають повернутися. Що робив би тоді сам Айок — цього він ще не знав.
Айок досить довго не розумів, що означають слова «заки мине сім сотень, сім десятків і сім літ». Про який Час ішлося? На яку дату вказували стрілки годинника Пісні? Айок не дуже добре рахував і не знав, скільки століть панують Урґхи у цій країні. Лише завдяки підслуханим у кухні розмовам збагнув, що це ж менше, ніж за два роки. Майже за півтора року! Зрештою, все залежить від того, як підраховувати: День Завоювання вважати за початок нульового року чи першого?.. Так чи інакше, це вже дуже-дуже близько, і ця пророча віща Пісня має здійснитися за життя Айока. Навіть більше: якщо це все по-справжньому, то Істота, яка несе з собою ці Чари… І Айок аж затремтів приголомшено. Ці істоти можуть бути близько. Мають бути близько. Слова Пісні безперечно свідчили саме про це!
Уперше хлопець пошкодував, що у ньому немає нічого від лицаря. Якби він був лицарем, то, незважаючи на власний страх, подався би зараз на зустріч з Чарами — щоб допомогти, якби комусь була потрібна його допомога. Але він тільки слабкий тендітний хлопець, що навіть не вміє лука натягнути — і його сковував власний страх.
Той самий страх, що — Айок помітив це лишень зараз — огорнув його батька. Ні, не той самий. Айок очікував здійснення Пісні, а батько — ні… Батько боявся, що кожний день і кожна ніч наближають його до дня Чарів. Лише зараз, знаючи силу Пісні, хлопець зміг це помітити. Він також побачив цей страх у кожному з лицарів Урґха. Вони всі боялися, бо ж не знали, звідки прийдуть Чари і на що це буде схоже. Айок знав трішечки більше. Адже слова Пісні виразно промовляли:
…отож хлопець з гордістю думав, що він один у цілому Замку знає те, що, мабуть, хотіли би знати всі. Він один — оцей Айок, з якого всі сміялися і зневажали! Він, чий батько побивався над тим, що у його сина немає ніякісіньких талантів. А його син знав те, за що сам могутній Урґх готовий був віддати половину маєтку!