Бюссі охоче прямує до залитого передвечірнім сонцем балкону. Генрієтта йде слідом, але перед тим повертається до нас і каже:
— Боюсь, для чотирьох там замало місця. Сподіваюсь, ви не проти залишитися.
Може, вона й замислила якусь хитрість, але тримається в межах етикету.
Ми з герцогом залишаємося самі. Мовчки витріщаємося одне на одного. Думай, дурепо. Незліченну кількість разів ти бачила, як жінки причаровують чоловіків. Що сказала би Флері де Суссі в таку мить?
— Герцогу, для чоловіка, який сьогодні захоплювався моїм товариством, ви надто спокійні,— я намагаюсь промовити це дражливим тоном, як зробила б на моєму місці Флері.
— Прошу вибачення, ваша високосте. Це все танець. Здається, він забрав увесь мій подих і всі мої слова разом із ним,— його голос серйозний так само, як і погляд.
Я не можу жартівливо відповідати на таке зізнання.
— Я теж це відчула.
— А ви відчули ось це? — взявши мою руку, він притискає її до своїх грудей достатньо сильно, аби я відчула серцебиття.
— Воно калатає.
— А ваше?
— Так,— я коливаюсь, але потім переміщую наші стиснуті руки до моїх грудей.
Коли його долоня торкається мене, я відчуваю, як мої груди, у яких тріпоче серце, наливаються томлінням. Він різко вдихає повітря. Піднявши руку, все ще переплетену з моєю рукою, він спершу цілує фаланги моїх пальців, а згодом — зап’ясток. Я вся тремчу.
Він присувається ближче — так близько, що ми опинилися би в обіймах одне одного, якби підняли руки.
— Ваша високосте,— урочисто каже він,— я до нестями кохаю вас. Відтоді, як наші погляди зустрілися в Монсо рік тому, жодна жінка, крім вас, не гідна, аби дивитися на неї двічі.
— І принцеса де Порсіан?
— Принцеса? Вона не варта жодного погляду.
— А вам достатньо поглядів, пане?
— Якщо ви накажете, так. Інакше — ні.
— Я хочу, щоб ви тримали мене, як це було під час нашого танцю.
Він оповиває мій стан однією рукою.
— Так?
— Не зовсім,— я кладу руки йому на плечі так само, як робила, коли ми танцювали вольту.— Ось так краще.
Він оповиває мій стан другою рукою.
— А ось так ще краще.
Я глибоко зітхаю і розслаблено притуляюсь до нього. Чути, як б’ється серце, якого я торкалася мить тому. Його ритм не уповільнився.
Герцог нахиляється до моєї шиї та вдихає аромат парфумів. Я легенько здригаюсь, коли його губи торкаються місця, де шия переходить у вухо.
Відсахнувшись, він дивиться мені у вічі.
— Я образив вас?
— Ні. Просто мої губи заздрять шиї,— цим натяком я впритул наближаюсь до мого прохання.
— Як порядна людина я не можу дозволити собі це.
Він ніжно стискає моє підборіддя великим і вказівним пальцями, пестить його. Рот повільно спускається так, що я, на свій подив, відчуваю і навіть смакую його подих. Нарешті ми цілуємося. Його губи м’якіші, ніж я очікувала від такого м’язистого чоловіка. Вони повністю зливаються з моїми. Потім трохи розмикаються, надихаючи мене вчинити так само. Тихе зітхання вихоплюється з його грудей і передається мені, сповнюючи мене невідомим раніше хвилюванням. Здається, я відчуваю і навіть чую, як кров струмить моїми венами. Коли його язик вступає у гру, мене охоплює неймовірна насолода. Мої руки міцніше стискають його плечі в той час, як мій власний язик відповідає йому. Його пальці відпускають моє підборіддя, а його рука обвиває мою шию, підтримуючи мені голову, яку я в екстазі відкидаю назад. Так, екстаз — єдине доречне слово. Лунає приглушений сміх, і я дивуюсь, чи це моя радість мимоволі виражає себе, аж доки не усвідомлюю, що це Генрієтта сміється на балконі. Я хочу залишитися тут якнайдовше, але тихий наполегливий стукіт змушує нас розійтися.
Генрієтта повертається до кімнати.
— Мені набагато краще,— каже вона.— Судячи з усього, вам теж. Проте час вертатися до зали, доки відсутність її високості не помітили.
Герцог киває і простягає мені руку.
— Ваша милосте, ви з паном Амбуазом повертайтесь звичайним шляхом. Ми з її високістю вийдемо звідси, як і зайшли. Якщо на її відсутність звернули увагу, ніхто й нічого не запідозрить, коли ми потрапимо до зали з різних боків.
Коли я підходжу до потаємних дверей, Генрієтта зупиняє мене, поклавши руку на плече.
— Ну? — запитує вона; її очі яскраво виблискують.
— Я отримала свій поцілунок.
— Я ж обіцяла вам, що це можна владнати,— поблажливо посміхається вона.
— О, Генрієтто, мені здається, я закохалася.
— Кожна дівчина думає, що закохалася в чоловіка, з яким поцілувалася вперше. Це минеться,— вона зводить очі вгору.— Не дивіться так похмуро й ображено. Закоханість справді минає. Якщо не контролювати почуття, вони можуть бути не лише дивовижними, а й руйнівними. Насолоджуйтесь почуттями тут і зараз — поринайте у них — і, зрештою, опануйте. Що швидше ви навчитеся контролювати ваші емоції та потреби, то швидше зможете отримувати задоволення, не наражаючись на небезпеку.
Я не насмілююсь сказати їй, але мені подобаються неконтрольовані почуття. Це дуже схоже на кружляння в повітрі під час вольти.
У кімнаті нас зустрічає Шарлотта. Вона з полегшенням зітхає.
— Якісь проблеми? — запитує Генрієтта.
— Баронеса де Рец шукала Маргариту. Я сказала їй, що бачила, як її високість виходить із герцогом Анжуйським.
— Анжу пішов?
— Утік із красунею Руе. Уявляєте?
Я уявляю, але ця думка не запалює жодної іскри ревнощів. Що б там не відбувалося між ними, це не може бути кращим за поцілунок герцога де Гіза.
— Вона могла би бути його матір’ю! — веде далі Шарлотта.
— Хай розважається,— відповідає Генрієтта.— Я щойно відкрила для себе поцілунки Бюссі Д’Амбуаза. Я вважаю їх достатньо збуджуючими, аби запросити його до мого маленького будиночка сьогодні ввечері. Там я насолоджуватимусь кожним сантиметром його тіла, і я щиро вдячна долі за те, що йому лише дев’ятнадцять років. Я палка прихильниця давнього прислів’я: «Молода плоть живить кохання».
Шарлотта сміється.
— Ходімо, треба показатися баронесі.
Упродовж двох наступних танців я стою біля моєї гувернантки, яка веде розмови на звичні теми. Я не чую ані слова. Я спостерігаю за Гізом через усю залу. Невдовзі мій герцог підходить і знову запрошує мене на танець. Нещодавно наші язики немовби запліталися під час бесіди, але, здається, поцілунок їх розв’язав, і тепер ми обоє жваво розмовляємо. Він нахвалює моє вміння танцювати, мою зовнішність, мій голос. Ми говоримо про війну, і я висловлюю впевненість, що він буде найвизначнішим воєначальником. Ми фліртуємо за всіма світськими правилами, але я почуваюсь дуже дивно, тому що кожен жарт і кожен погляд приховують потяг, який надає близькості наших тіл особливої пікантності. Ми незчулися, як протанцювали три танці поспіль, аж поки нас не атакувала Шарлотта:
— Ваша милосте, ви не танцювали зі мною, і я дуже ображена. Я впевнена, її високість відпустить вас, тим паче, що її гувернантка вже деякий час пильно дивиться на вас обох.
Баронеса де Рец мовчить, і я майже переконала себе, що вона нічого не скаже. Потім, коли я готуюсь лягти в ліжко, вона мовить:
— Мадемуазель Гойон, я закінчу за вас.
Відкинувши мої ковдри, вона веде далі:
— Ваша високість багато танцювала з герцогом де Гізом.
Усівшись на краєчку ліжка, я відволікаюсь, знімаючи взуття.
— Його милість добре танцює.
— Гадаю, так. Питання в тому, чи він лише партнер у танцях чи дещо більше.
— Він воєначальник армії його величності, кузен за шлюбом і друг моїх братів. Ви це маєте на увазі?
— Ні, я маю на увазі, чи викликає він у вас особливу зацікавленість.
Забравшись під ковдри, я гніваюсь на себе за те, що не можу приховати рум’янець, що спалахує на моїх щоках.