Здогадавшись, що мені неприємно це чути, Генрієтта стискає мою руку.
— Дозвольте мені все владнати. Хай це буде моїм маленьким подарунком.
Я глибоко вдихаю. Генрієтта промовляє це вельми легковажним тоном, але запропонований нею подарунок у жодному разі не можна вважати «маленьким».
— Будь ласка, владнайте це швидше,— молю я.
У відповідь Генрієтта мило сміється.
— А зараз,— кажу я, схиливши голову так, наче роблю їй послугу,— можете обрати мені будь-яке вбрання — хай моя краса засліплює і вражає.
Поїздка до готелю де Невер ніколи не здавалася довшою. З-під моєї шкіряної маски я спостерігаю, як будівельники зводять монументи на честь приїзду моєї зовиці до Парижа. Боже, благословіть Єлизавету та її коронацію. Завдяки їй мій коханий повернувся до міста. Якби не вона, я не мчала б зараз на побачення з ним і не сподівалася, що його сильні руки обіймуть мене... і не тільки. Моя плоть немовби прокидається в очікуванні миті, коли я віддам йому мою цнотливість. Я тремчу. Сьогодні вранці я не могла їсти.
Генрієтта вітає мене, відводячи до знайомих затишних апартаментів. Стіл накритий, вино розлите по келихах.
— Це для пристойності,— каже вона.— Тим паче, що пізніше ви можете зголодніти.
Мені перехоплює подих, а серце тріпоче в грудях, немов пташка в клітці. Узявши келих зі столу, я роблю великий ковток. Чути стукіт.
— Герцог поспішає до вас,— з усмішкою каже Генрієтта. Вона забирає келих із моїх тремтячих долонь, ставить на стіл і лише тоді вигукує.— Увійдіть!
Служник відчиняє перед Генріхом двері. Наші погляди зустрічаються. На мить він завмирає, дивлячись на мене з таким захопленням, наче я — цариця небесна.
— Брате, заходьте. Ваша вечеря готова,— Генрієтта усміхається Генріху. Потім звертається до служника.— На сьогодні ви вільні,— наказує вона.
Генріх підходить до мене, бере мою руку і підносить її до своїх вуст.
— Марго,— зазвичай дзвінкий голос лунає уривчасто й хрипло.
Він стискає мене в обіймах, і наші губи зливаються в поцілунку. Після п’яти довгих самотніх місяців я знову відчуваю його смак. Його подих стає моїм. Мене огортає п’янким запахом його тіла.
Генрієтта виразно кашляє — це справляє миттєвий ефект. Ми з Генріхом розходимось, зачаровано дивлячись одне на одного. Його щоки розчервонілися, мабуть, як і мої.
Зніяковілий, Генріх звертає погляд до Генрієтти, уклоняється й каже:
— Вибачте, сестро, але зголоднілий чоловік забуває про гарні манери.
— Так, ваша милосте, проте я наполягаю на дотриманні етикету,— удавана суворість Генрієтти викликає сміх у всіх нас.— Візьміть келих вина. Я допоможу вашій коханій роздягтися.
Мені бракує повітря. У грудях усе обривається. І не тільки там. Таке враження, що інші, нижчі губи, яких не торкався жоден чоловік, неначе оживають.
Здається, Генріх теж схвильований. Коли Генрієтта веде мене з кімнати, він хапає найближчий келих і вихиляє його.
В опочивальні Генрієтти ліжко вже розстелене, на ковдрах розкидані пелюстки квітів. По кількох хвилинах я лежатиму під цими ковдрами поряд із Генріхом. Поки Генрієтта допомагає мені зняти все, крім шовкової сорочки, ми на диво неговіркі. Потім вона відводить мене до туалетного столика. Відчинивши скриньку, виймає намисто з величезних сапфірів і надягає його мені на шию.
— На вашій шкірі це виглядає дуже гарно,— каже вона й починає робити мені зачіску.
Розчесавши мої коси, Генрієтта послаблює зав’язки на комірі моєї сорочки. Відкоркувавши якийсь флакон, вона змащує парфумами руки, розтирає долоні, а потім несподівано нахиляється й проводить пахучими руками по моїх грудях. Збентежена й зачарована водночас, я спостерігаю, як мої соски напружуються під тонким шовком.
Я влаштовуюсь на ліжку в той час, як Генрієтта поправляє подушки. Підвівшись, вона задоволено киває.
— Чудово. Остання деталь,— вона підбігає до туалетного столика й невідомо з якою метою відкриває карафу з коньяком.— Люба подруго, судячи з поглядів герцога, боюсь, що ви змусили його втратити самовладання, яким він так хизується. Треба вжити заходів для запобігання вагітності. Герцог матиме достатньо часу, аби подарувати вашому кузену спадкоємця, коли ви вийдете заміж,— вона сміється так, наче її дуже тішить перспектива зробити принца Наваррського рогоносцем.
Вона простягає руку. На її долоні я бачу маленький шматочок губки.
— Він просякнутий коньяком,— каже моя подруга.
Таке пояснення нічого мені не говорить.
— І що мені з цим робити?
— Проштовхнути подалі у піхву, розумієте? Буде боляче, але це забезпечить вам непоганий захист.
Відвернувшись, я розводжу стегна й просуваю шматочок губки всередину. Якусь мить нічого не відбувається, аж раптом губка зникає в глибинах мого тіла. Я зойкаю від болю, на очі набігають сльози.
— Добре,— схвалює Генрієтта. І виходить з опочивальні.
Майже одразу з’являється Генріх. Він завмирає на порозі й милується мною.
— Боже, ви надто вродливі, аби бути справжньою,— мовить він.
Герцог повільно наближається до ліжка, знімаючи камзол. Поки він роздягається, я торкаюсь сапфірів і чуттєво вигинаю шию, сподіваючись, що виглядаю привабливо. Генріх не відводить від мене очей.
Коли він залишається у самій сорочці, тонкій і прозорій, як і моя, я кличу його до себе.
— Ходіть сюди,— кажу я, послаблюючи зав’язки й оголюючись ще більше.— Візьміть те, що належить вам. Те, що я віддаю з власної волі. Присягаюсь завжди кохати вас і лише вас.
Його не треба довго вмовляти. Він лягає біля мене й проводить руками по всьому моєму тілу — обхоплює груди, пестить талію і живіт, занурюється між стегон.
— Я мріяв про це відтоді, як уперше побачив вас дівчинкою,— тихо зізнається він, цілуючи мене в шию.
Коли він обіймає мене, я відчуваю, як його чоловічий орган притискається до мого живота. Нагадує залізний жезл. Я захоплено тягнусь до нього. Коли мої пальці торкаються надзвичайно ніжної плоті, він задоволено скрикує. Від такої реакції я нахабнішаю — мої дотики стають наполегливішими. Його руки ковзають нижче й піднімають мою сорочку.
Опинившись зверху, він питає:
— Ви готові бути моєю?
Лагідне обличчя Генріха крає мені серце. Я піднімаю коліна, потираючи ними уздовж його стегон. Бархатиста шкіра така приємна, що я не втримую стогін.
— Так.
Він не дає мені часу підготуватися. Наче воїн, який кидається в бій, Генріх завдає потужного удару й проникає в мене, зупиняючись лише тоді, коли наші стегна стикаються.
Упродовж усіх цих місяців, коли ми насолоджувалися забороненими поцілунками, упродовж усіх вечорів, коли він обіймав мене й шепотів слова кохання, упродовж усіх миттєвостей розчарування, коли я жадала цього й не могла здобути, я навіть не уявляла, яким божественним буде поєднання наших тіл. Поки він рухається туди-сюди, цілуючи моє обличчя й шию, щипаючи й подразнюючи мої соски, я поринаю в екстаз. Я хочу торкатися його скрізь. Мої руки гладять його спину під сорочкою. Мої ноги обхоплюють його сідниці. Я кричу від насолоди, і звук мого голосу збуджує мене сильніше. Я хочу горлати й сповістити весь світ, що Генріх — мій.
Він проникає в мене дедалі шаленіше, його обличчя пашить пристрастю. Мені навіть здається, що він може проштрикнути мене й торкнутися шовкових ковдр, на яких я лежу. Я заплющую очі, безсила перед власними відчуттями. Зненацька, без попередження, моя плоть, що міцно стискає його, починає тремтіти. Я вигукую його ім’я, і він негайно приєднується до мене. Його голос радісний, гучний і якось дивно здавлений. Скотившись із мене, він лягає на спину і пригортає мене до себе. Схиливши голову йому на груди, я чую, як несамовито б’ється його серце — швидше, ніж у коня, який мчить у галопі. Його рука пестить моє волосся.
— Боже милий,— шепоче він,— я міг би бути з вами день і ніч. Міг би навіки залишитися всередині вас. Присягаюсь, ваше тіло створене для мого задоволення.
Він задоволений! Ця думка сповнює мене гордості й подяки. Він кохає мене, він оволодів мною, і я задовольнила його. Якби моє серце зупинилося цієї миті, я не заперечувала б. Я отримала все, про що мріяла.