— Красуне моя, кохана моя,— каже він.— Я писатиму вам щодня. От тільки мої листи можуть наразити вас на небезпеку.
— Аж ніяк. Мене дуже потішить, якщо Жанна Д’Альбре побачить, як я читаю вашого листа. Звісно, було б іще приємніше, якби вона зустріла нас разом. Мені не потрібен ніхто, крім вас. І я хочу, аби мій кузен знав, що я належу вам. Тоді він був би змушений відмовитися від мене з міркувань честі.
Рух мого коня нагадує мені про Генріха як ритмом, так і легким болем між стегон після кількох годин у сідлі. За останні дні в Парижі мій коханий оволодівав мною незліченну кількість разів. Це відбувалося так часто, що я стала чутливою, немов дівчина після першого інтимного побачення.
Я тихо іду біля короля, згадуючи нашу з Генріхом божевільну ніч. Аж тут мати розвертає свого коня і наближається до мене з іншого боку.
Вона робить моєму брату знак від’їхати від нас.
— Я вирішила розмістити вашого кузена по сусідству з вашими апартаментами,— без прелюдій каже вона.— Королеві Наваррській я відведу апартаменти поряд із моїми — під приводом того, що це дозволить нам спілкуватися без втручання величезної кількості королівських радників як наших, так і їхніх. У суміжних до Жанни апартаментах житиме її донька. Це виглядатиме природно й, водночас, у вас з’явиться шанс.
— Який шанс, пані? — запитую я з певним лукавством.— Ви неодноразово казали мені, що королева Наваррська — людина суворої моралі. Відтак, ви не можете бажати, аби я відверто фліртувала з її сином.
— Звісно, ні. Якщо його мати спостерігає за вами, не треба,— вона прискіпливо оглядає мене з усіх боків.— Ви маєте здоровіший вигляд відтоді, як один герцог повернувся до двору. Але навіть у найгіршій формі ви найвродливіша жінка, яку бачив ваш кузен за своє життя. Як повідомляють мої шпигуни, Жанна їде з величезним списком умов. Я не хочу витрачати місяці на обговорення.
Натомість я воліла б витратити роки.
— На щастя,— веде далі її величність,— син Жанни успадкував її силу волі. Ним важко попихати. Принаймні так мені казали.
Мене дивує захоплення в її голосі. Зрештою, від своїх власних синів мати вимагає поступливості.
— Якщо ви вразите вашого кузена,— каже мати,— це дозволить нам обійтися без довгих годин перемовин,— вона приглушує голос.— І пам’ятайте: я нагороджую слухняних дітей, але караю тих, хто кидає мені виклик, а інколи навіть і їхніх друзів.
Тепер зрозуміло, якими мотивами керувалася мати, виявляючи терпимість до мого флірту з Гізом. Вона шукала спосіб підкорити мене своїй волі, тож замислила використати його — точніше, моє кохання до нього — як мотузку, що потягне мене вперед або обів’ється довкола моєї шиї. Як би я не намагалася уникнути шлюбу, коли прибудуть представники королівства Наваррського, доведеться робити це хитро. Я не можу жертвувати Генріхом.
— Я буду люб’язною.
— Більше ніж люб’язною. Ви ж знаєте, як полонити й утримати чоловіка. Принцеса де Порсіан збирається подарувати своєму чоловікові другого сина й тим самим зміцнити свої позиції, але вона все одно ревнує до вас, і небезпідставно.
Я хочу заперечити, але мати піднімає руку.
— Не варто витрачати наш час на заперечення. Якщо вам удасться підкорити принца Наваррського й відвести його до вівтаря, мені байдуже, яких прикростей ви завдаватимете принцесі.
Я пригадую, як багато років тому баронеса де Рец переконувала мене, що моя поведінка має суттєво відрізнятися від поведінки королівських фрейлін. Цікаво, що подумала б моя колишня гувернантка, якби почула, чого вимагає від мене мати.
— Пані, я зроблю все, що в моїх силах, аби причарувати принца, не принижуючи гідність дому Валуа.
— Раніше ви не були такою нудною,— зневажливо фиркає мати.— Інакше на півдні вас не називали б «повією Гіза». Так, я чула це.
— Від Анжу.
— Яке це має значення — від кого? Я лише попереджаю: якщо ви зганьбите себе перед королевою Наваррською, наслідки будуть неприємними,— вона вимовляє останнє слово з підтекстом «смертельні».— Що стосується принца Наваррського, я розраховую на вашу вроду, навіть якщо ви відмовитесь допомагати. Хтозна, може, ваш кузен полюбляє складне полювання. Він завзятий мисливець. Однак не сумнівайтеся: ви — здобич, яка не втече від нього. Щойно ми досягнемо домовленості, Генріх де Бурбон отримає вас, навіть якщо мені доведеться зв’язати вас і особисто відвести до нього.
Усі чекали, що королева Наваррська приїде до Блуа зі своєю свитою невдовзі після нас. Проте дні минають, а ніхто не з’являється. Мати стає дедалі дратівливішою. Я рахую дні з суперечливими почуттями. Кожен день дарує дорогоцінні миті свободи. Очікування приємних подій зазвичай посилює задоволення, але в моєму випадку очікування робить мій страх ще дужчим.
Коли минув тиждень відтоді, як ми прибули до Блуа, до моїх апартаментів увірвалася Генрієтта. Цієї самої миті мене причісують. Судячи з її жестів, вона має повідомити щось важливе. З’явився кортеж мого кузена? Надійшли якісь звістки з Парижа?
— Уранці прибув представник Його Святості,— заявляє вона.— Це не просто дипломат, а племінник Папи — кардинал Алессандріно.
Боже милий, невже це дозвіл? Генріх запевнив мене, що отримати його буде важко, і ці слова втішили мене — я вважала Його Святість останнім бастіоном, який захищає мене від ненависного шлюбу. Якщо він так швидко надав дозвіл... Мені перехоплює подих. Потім мене осяює думка: Генрієтта усміхається. Вона ніколи не раділа б жахливим для мене новинам.
— І що? — запитую я, вчепившись за край мого туалетного столика.
— Кардинал привіз листа від короля Португалії.
Здається, я вже не дихаю взагалі.
— Він бажає одружитися з вами без зволікання, навіть відмовляється від посагу.
— О Генрієтто,— я підстрибую і стискаю мою подругу в обіймах.— Я врятована.
Три роки тому, на початку перемовин із португальцями, такі новини аж ніяк не потішили б мене. Але зараз, коли немає надії вийти заміж за мого коханця й наді мною нависла загроза взяти шлюб із єретиком, дон Себастьян здається привабливою кандидатурою.
— Марго, не поспішайте! Боюсь, кардинал запізнився. Мій чоловік, від якого я дізналася цю звістку, поділяє мою думку. Він каже, що король і королева-мати твердо переконані, що принц Наваррський більше влаштовує їх як наречений.
— Їм легко так думати, це ж не вони вийдуть заміж за єретика! Не вони, а я буду змушена віддатися єретику. Мені доведеться розводити ноги перед чоловіком, від якого завжди тхне потом, який завжди має такий вигляд, ніби провів у сідлі довгий літній день,— принаймні так було, коли ми бачилися востаннє. Як таке витримати?
— Ви не зможете сказати їм це. Але ви можете якось вплинути на них. Тому я одразу повідомила вам те, що знаю.
— Я негайно піду до короля.
Діставшись апартаментів Карла, я анітрохи не здивована, коли мати вигукує: «Увійдіть!» Зі свого боку її величність надзвичайно здивована бачити мене.
— Марго? Ми з вашим братом обговорюємо важливі державні справи.
— Я теж маю обговорити з вами важливу державну справу.
Ці слова веселять її.
— Єдина справа, що має хвилювати вас, це послідовність, у якій ви змінюватимете ваші сукні в той час, як ми спілкуватимемося з вашим майбутнім чоловіком.
— Гадаю, пані, йдеться про дещо серйозніше.
Мати зіщулює очі. Її пальці барабанять по підлокітникам крісла.
— Я чула, що дон Себастьян Португальський прагне відновити перемовини.
Пальці матері завмирають, але вона тримає язика за зубами, мабуть, не бажаючи підтверджувати інформацію.
— Це правда, Карле? — запитую я.— Король Португалії написав, що одружиться зі мною?
— Так. Він власноруч написав величезного листа. Але всі ці слова не розчулили нас. З якого дива?