Надзвичайна розвага.
Натовп разом з Майроном та Міккі стояв горлаючи.
— То навіщо ти їздив до Лондона? — поцікавився Міккі.
— Допомагав старому другові.
— У чому допомагав?
— Ми намагалися знайти двох зниклих дітей.
Міккі повернувся до нього й різко посерйознішав.
— А хіба одного з них не знайшли?
— Ти бачив?
— Про це було термінове повідомлення в новинах. Патрік якийсь там…
— Патрік Мур.
— Він мого віку, так? Зник, коли йому було шість?
— Правильно.
— А як щодо іншого хлопця?
— Ріс Болдвін, — похитав головою Майрон. — Ми його досі шукаємо.
Міккі ковтнув і повернувся до матчу. На ринзі Маленька Покахонтас підніжкою збила на мат Ірен Залізну Завісу. Комуняка Конні була вже на землі, а — затамуйте подих — Велика Матуся стояла на найвищому канаті.
— Грандіозний фінал, — сказав Майрон, вишкірившись.
Ніби кинувши виклик силі тяжіння, Велика Матуся зігнула коліна й підстрибнула високо з канату. Всі в натовпі разом затамували подих, і, немов у сповільненій зйомці, вона полетіла до землі, падаючи на обох суперниць. Почувся ляскіт.
Жодна з суперниць не рухалася.
Коли Велика Матуся встала, всі очікували, що суперниці розпластаються на брезенті, як млинці, «розумний пластилін» чи ще щось із мультфільму. Велика Матуся перекотилася на Комуняку Конні, а Покахонтас — на Ірен. Вони обидві притиснули суперниць, дзенькнув дзвін і конферансьє оголосив:
— Переможці та все ще чемпіони парного чемпіонату в категорії досвідчених жінок, з резервації до вашого серця, поаплодуймо Маленькій Покахонтас та Великій Матусі!
Вся арена зірвалася на ноги, Есперанса сиділа на плечах Великої Сінді. Вони махали руками та посилали цілунки рукою, а їм аплодували.
І потім вже почався наступний матч.
Розділ 13
За годину Майрон і Міккі показали свої перепустки та попрямували за лаштунки. Велика Сінді, усе ще в шкіряному корсеті й короні з пір’я, підбігла до Майрона, вигукуючи:
— О, містере Болітар!
Макіяж Великої Сінді «потік», і її обличчя нагадувало коробку з восковими олівцями, яку залишили занадто близько до каміна.
— Здоров, Велика Сінді.
Вона обхопила його своїми об’ємистими руками й притягнула до себе, піднявши так, що у нього ноги відірвалися від землі. Велика Сінді досі була вкрита потом, і її обійми були такими всеосяжними, ніби вас обгорнули матеріалом для ізоляції горища від вологи.
Майрон усміхався, насолоджуючись обіймами.
— Пам’ятаєте мого племінника? — спитав він, коли вона його нарешті відпустила.
— О, містере Міккі.
Велика Сінді так само міцно обійняла і хлопця. Міккі мав вигляд трохи збентежений — дика пригода для недосвідчених, — але висів у її обіймах.
— Сінді, ви мали чудовий вигляд на ринзі.
— Сінді? — глянула вона на Міккі, посміхаючись.
— Пробачте. Велика Сінді.
Це її втішило. Велика Сінді працювала секретарем у приймальні, коли в Майрона та Есперанси було спортивне агентство. Вона віддавала перевагу формальній манері спілкування, тому Майрона називала містером Болітаром і наполягала, щоб інші називали її Великою Сінді, а не просто Сінді. Вона навіть офіційно змінила документи, тому тепер там було написано прізвище: Сінді, ім’я: Велика.
— Де Есперанса? — запитав Майрон.
— Пішла на зустріч із важливими особами, — сказала Велика Сінді. — Вона дуже популярна, ви знаєте.
— Так, знаю.
— Більшість «дуже важливих персон» — чоловіки, містере Болітар.
— Авжеж.
— Вони платять п’ятсот доларів за квиток. Як бонус вони можуть сфотографуватися з Маленькою Покахонтас. Не те щоб у мене не було власної групи фанатів, ви знаєте.
— О, я знаю.
— Я беру тисячу, містере Болітар. Я особливіша.
— Радий чути.
— Хочете зеленого смузі? Ви маєте не дуже добрий вигляд, містере Болітар.
— Ні, дякую.
— Містере Міккі?
— Ні, все гаразд, — підняв руку Міккі.
За дві хвилини зайшла Есперанса, прикриваючи халатом своє замшеве бікіні. Коли вона зайшла, Міккі швидко підвівся. Інакше й бути не могло. Есперанса мала такий вигляд, що всі чоловіки й хлопці не могли не відреагувати. Її краса нагадувала захід сонця на узбережжі Карибського моря чи пляжні прогулянки під місяцем.
— О, так мило, що ти встав, Міккі.
Есперанса осудливо зиркнула на Майрона, який залишився сидіти, просто щоб показати своє особливе становище. Вона легенько поцілувала Міккі в щоку. Міккі привітав її з чудовим шоу. Майрон сидів і чекав. Вони з Есперансою були давніми близькими друзями. Вона працювала з ним у спортивному агентстві, навчалася вечорами на юридичному факультеті, та зрештою стала його партнером. Він знав її, а вона — його.
Тому він чекав.
Побазікавши кілька хвилин, Есперанса взяла Міккі за руку.
— Ти не проти, якщо я трошки поговорю з твоїм дядьком наодинці?
— О, звісно.
— Ходімо, містере Міккі, — сказала Велика Сінді, кивнувши Міккі йти за нею. — Комуняка Конні помітила вас у першому ряду й казала, що хотіла б з вами зустрітися.
— Е-е… гаразд.
— Вона сказала, що ви — цитую її слова — «смачненький».
Міккі спав з лиця, одначе таки вийшов за нею з кімнати.
— Він хороший хлопець, — промовила Есперанса.
— Хороший.
— Він уже перестав тебе ненавидіти?
— Гадаю, що так.
— А як його батьки?
Майрон похитав рукою вправо-вліво.
— Побачимо.
Есперанса зачинила двері.
— То ти був у Лондоні.
— Так.
— Ти не сказав мені, що їдеш.
— Я вирішив в останню хвилину.
— І я бачила в новинах, що зниклого хлопчика знайшли в Лондоні.
— Так.
— Але не родича Уїна.
— Ні, — підтвердив Майрон. — Це був інший хлопець. Патрік Мур.
— Я також читала про якийсь великий вибух там, де було знайдено хлопця. Він зніс цілу стіну.
— Ти знаєш Уїна. — сказав Майрон. — Він не надто витончений.
Есперанса перехопила його погляд.
— То це правда? Ти бачив Уїна?
— Так. Він зателефонував і попросив про допомогу.
— З ним усе гаразд?
— А колись було?
— Ти знаєш, про що я.
— Здається, з ним усе добре.
— То всі ці плітки, що він з’їхав із глузду й став самітником?…
— Він сам їх розпустив.
Майрон розповів їй усе, що трапилося. Есперанса сиділа навпроти нього і слухала. Це нагадало йому кращі дні, коли вони були молодші, коли бралися до справи й протягом годин обговорювали угоди й рекламні контракти. Стільки років Есперанса була частиною його буденного життя. Майрону цього бракувало.
Коли він закінчив розповідь, Есперанса похитала головою.
— Щось тут не так.
— Я й сам знаю!
— І завтра ти зустрічаєшся з хлопцем, якого врятував?
— Сподіваємось.
— А знаєш, тут ми з Великою Сінді можемо допомогти.
— Я сам усе владнаю. Ви обидві зайняті.
— Не роби цього, Майроне.
— Не робити чого? Ти керуєш бізнесом.
— Я керую бізнесом. Велика Матуся та Маленька Покахонтас то входять, то виходять зі стартового складу. Ми можемо бути вільні в будь-який момент, коли тобі потрібно, — Есперанса нахилилася ближче. — Це родич Уїна. Я хочу взяти в цьому участь. І Велика Сінді також. Не позбавляй нас нагоди.
— Гаразд, — кивнув Майрон, і додав: — До речі, де Гектор?
Обличчя Есперанси спохмурніло. Коли вона знову заговорила, у голосі почулися сердиті нотки.
— Він з батьком.