Район Мітпекінґ був тепер чистим і безпечним, куди можна було привести своїх дітей, одначе, коли стається щось подібне, куди ж дівається аморальний елемент?
Майрон глянув на годинник. Була вже північ, коли нарешті з модного нічного клубу «Суброза» нетвердою ходою вийшов чоловік. Він був п’яний. Він відростив бороду, був убраний у фланелевий одяг, і — Боже милий! — невже він зав’язав волосся у «гульку» на потилиці? Він обвив рукою, як паском, талію молодої — занадто молодої — жінки. І хоча слова «криза середнього віку» не були витатуювані в нього на чолі, варто було б це зробити.
Шпортаючись повсякчас, вони пішли вулицею. Чоловік витягнув свої ключі від автомобіля й натиснув на кнопку дистанційного управління. Писк сигналізації його БМВ указав на місце паркування. Майрон перетнув дорогу й наблизився до них.
— Привіт, Томе.
Чоловік, а то був колишній Есперанси, обернувся до нього.
— Майроне? Це ти?
Майрон стояв і чекав. Здається, Том трохи протверезів. Принаймні стояв він рівніше.
— Сідай у машину, Дженні, — сказав він.
— Я Джері.
— Так, вибач. Сідай у машину. Я приєднаюся до тебе за мить.
Дівчина продефілювала повз них на своїх підборах. Із третьої спроби вона спромоглася відчинити двері пасажирського сидіння й залізти всередину.
— Чого тобі? — запитав Том.
— Ти що, справді зав’язав собі «гульку»? — Майрон показав на його голову.
— То ти тут, аби покепкувати?
— А от і ні.
— Тебе прислала Есперанса?
— Аж ніяк, — сказав Майрон, — вона й уявлення не має, що я тут. Я був би вдячний, якби ти їй не казав.
Пасажирські дверцята відчинилися.
— Щось мені зле, — промимрила Джері.
— Не смій блювати в моїй машині, — Том обернувся до Майрона, — То чого ти хочеш?
— Я хочу вмовити тебе помиритися з Есперансою. Заради неї. І заради вашого сина.
— Ти знаєш, що вона мене кинула, так?
— Я знаю, що ваш шлюб не склався.
— І ти вважаєш, що це моя провина?
— Не знаю. Мені байдуже.
Чимала зграя молоді вивалила з клубу, сміючись і лаючись так огидно, як лаються лише п’яні в «зюзю». Майрон несхвально похитав головою. — Тобі не здається, що ти вже застарий для цього, Томе?
— Так, ну, знаєш, я був одружений, моє життя було усталене…
— Годі вже, — сказав Майрон. — Припини оббріхувати її.
— А то що?
Майрон нічого не відповів.
— Що, думаєш, я тебе боюся?
— Гадаю, мене зараз знудить, — гукнула Джері.
— Тільки не в машині, люба, гаразд? — Том повернувся назад до Майрона. — Я тут зараз заклопотаний.
— Так, це помітно.
— Гарнюня, правда?
— Ще й яка! — погодився Майрон. — А ще й коли от-от виблює… О-о, так, я аж завівся…
— Послухай, Майроне, без образ. Ти славний хлопець. І не такий ти вже й грізний. Просто відчепися, добре?
— Есперанса — гарна мати, Томе. Ми обидва це знаємо.
— Це не основне, Майроне.
— А могло би бути.
— Не хочу видатися нескромним, — сказав Том, — але знаєш, чому я такий успішний?
— Тому що твій татко багатий і дав тобі купу грошей?
— Ні. Тому що я б’ю у найвразливіше місце. Тому що я перемагаю.
Ніколи не програє. Дряпніть хлопця, який завжди торочить про те, що він переможець, чи що він сам себе зробив, чи що він сам витяг себе з болота, — і під цією маскою побачите маленького хлопчика, якому все підносили на блюдечку. Здається, їм просто необхідно відшукати якусь слабину, щоб виправдати свій неймовірний талан. Щось на кшталт: Не може бути, щоб це все перепало мені волею долі або випадку. Напевно, я особливий.
— Томе, я прошу тебе, будь розсудливим.
— Саме це ти хотів мені повідомити?
— Так.
— Ну що ж, дякую. Я на межі перемоги. Твоя поява, — вказав він на Майрона, — доказ цього. Вона впадає у розпач. Перекажи їй, щоб вона поцілувала мою дупу.
— Я тобі вже сказав: Есперанса не знає, що я тут. Я просто вважаю, що ти повинен вчинити правильно.
— Заради неї?
— Заради неї. Заради Гектора. Заради себе.
— Заради мене?
— Думаю, для тебе так буде найкраще.
— Що ж, мені по цимбалах те, що ти думаєш. Йди додому, Майроне.
— Піду, — кивнув Майрон.
Том чекав. Майрон почав перетинати вулицю, а відтак зупинився й красиво обернувся, як Коломбо.
— О, до речі…
— Що ще?
— Я бачив Уїна, — Майрон старався не всміхатися.
На вулиці запала тиша. Здалося, що навіть стихла музика, яка долинала з нічного клубу.
— Брешеш!
— Ні, Томе, не брешу. Він повертається додому. І коли він повернеться, я впевнений, він захоче тебе навідати.
Том стояв там заціпенілий. Джері, досі в машині, не витримала і виблювала так гучно, що аж вікна забряжчали. Том досі не рухався.
Майрон дозволив собі всміхнутися, махнувши на прощання рукою.
— Добраніч.
Розділ 18
Ранок у Нью-Джерсі був ясним і безхмарним.
Величезні неонові літери на південному боці платного мосту Ловер-Трентон висвічували рекламний слоган: «Трентон робить, світ бере». Напис установили ще 1935 року, й, можливо, за тих часів, коли заводи працювали на всіх парах, виробляючи лінолеум, кераміку та інші матеріали, в цих словах була частка правди. Але не тепер. Трентон був столицею Нью-Джерсі, де розташувався уряд штату, а отже тут юрмилася сила-силенна політиків з їхніми постійними скандалами, від чого все місто, якщо добре подумати, мало вигляд такий самий чесний, як і реклама на мосту.
Проте Майрон і досі любив цей штат, і кожен, хто хоч трохи мав про нього уявлення, знав, що Нью-Джерсі не належала першість в урядовій корупції. Можливо, політичні скандали й були гучнішими за інші, а втім, тут все було яскравим. Складно дати визначення Нью-Джерсі, тому що місто було немов збірна солянка. З півночі він був околицею Нью-Йорка. З південного заходу — околицею Філадельфії. Ці два мегаполіси виснажували ресурси й відвертали увагу від власних міських центрів Нью-Джерсі, тому Ньюарк, Кемден та інші подібні міста ледве дихали, як пенсіонери з кисневими балонами в казино Атлантик-Сіті. Околиці буяли зеленню, тоді як міста зоставалися злиденними й бетонними. І так воно й триватиме.
Одначе, це було дивно. Всі, хто мешкав за сорок хвилин їзди від Чикаґо, Лос-Анджелеса чи Г’юстона, казали, що вони з того міста. Але можна було проживати за дві милі від Нью-Йорка, і ви б сказали, що ви з Нью-Джерсі. Майрон виріс за півгодини їзди до Нью-Йорка й десь за п’ять миль від Ньюарка.
Але він ніколи не казав, що він з того чи того міста. Що ж, одного разу він сказав, що він з Ньюарка, позаяк хотів одержати фінансову допомогу.
Якщо скласти все докупи: красу, занепад, витончені міста, комплекс меншовартості, жалюгідність, стиль — ви відчуєте невловимі барви й текстуру чудового штату Нью-Джерсі. Краще пошукати визначення Нью-Джерсі в голосі Сінатри, в поїздках Тоні Сопрано, піснях Спрінґстіна. Послухайте уважно. Ви відчуєте.
Майрон був трохи розчарований, що Ніл Губер здебільшого нагадував типового політика з Нью-Джерсі. Його пальці були товсті, як сосиски, на мізинці правої руки був золотий перстень. Він був одягнутий у смугастий костюм, а краватка виблискувала так, ніби хтось побризкав її олією для засмаги. Комірець його сорочки був трохи затісний, і коли Ніл Губер усміхався, то ставав схожий на баракуду.
— Майроне Болітар, — сказав він, вітаючи його міцним рукостисканням та показуючи на стілець. Його офіс був простим і нагадував кабінет заступника директора в школі.
— Я тренував команду ваших суперників, коли ви навчалися в школі, — сказав Губер.
— Я пам’ятаю.
— Ні, не пам’ятаєте.