Їм наказало виїхати високостольне начальство, а тому дурнуваті балачки зовсім не бралися до уваги, ігнорувалися від самого виїзду. І тому вони недоумкувато лупили очі один на одного, коли машина зупинилася напроти сірого будинку, щоправда найновішої архітектурної конструкції, але в найупослідженішому районі столиці. Ракшу, як глибокого і переконаного провінціала, це образило. Капітан Бондаренко тільки сопів, випасаючи поглядом щось стороннє, всією своєю сутністю прагнучи дати чосу до якоїсь пивної буди, а тому вид у нього був набагато глибокодумнішим, серйозним, що аж не личили капітанські погони. Нарешті їм назустріч вибігла перелякана пара. Він, у просторій сорочці, з простодушною, невиразною фізіономією робітника, що в часі перевтілився, перелицювався і перейшов у зовсім інший табір, тяжким потом здобувши освіту. Вона — висока блондинка, з гнучкою талією, тендітною випещеною шкірою, м'яким зеленим поглядом, що випасав і оцінював кожного мужчину. Батьки довго переконували, що вони не пара, але так не добритися свого, проте таткове виховання і мамине далося взнаки, і жінка все життя, останні спалахи молодості, буде настирно шукати собі пару, навіть на смертному одрі, а одного разу подивується неприємно, коли забачить в ногах своїх смерть, їх, тобто четвірку оперативників, ведуть на четвертий поверх і показують злякане створіння: дівчинка Настя, а тут мешкає їхня тітка Люся, вони не можуть привести до себе, ремонт, самі розумієте, але якщо слідству буде необхідно, то вони обов'язково підуть йому, тобто слідству, назустріч. У дівчинки Насті вже на повну силу випирають принади, напевне її давлять хлопці по роздягальнях, задирають спідницю, іноді, а може й ні, вона в гарячці віддається у бур'янах, поблизу рідного дому, пацану з гітарою, патлатому і немитому, з біломориною в зубах, котрий п'є дешевий портвейн і веде, тобто «базлає» на говірці того району, звідки його в скорому часі етапують на зону в Черкасах, а мо' подалі, за крадіжку шматка мила або розбите скло у телефонній буді жовто-червоного кольору. Але Настя ще продовжуватиме кілька років уряд грати ляльками, ліпитиме вирізки з солоденькими піснями до грубого зошита, листуватиметься з піонерами Болгарії. У неї вже не пушок на лобку, а жорстке волосся, що говорить про повну статеву зрілість, — так вирішив капітан Бондаренко, сходячи похмільним потом. Ракша та Зісельман мовчки оглянули оніміле створіння, що в майбутньому, зовсім недалекому, погрожувало вирости у красуню — ґоловний біль однокласників та хлопців з під'їзду. Але всі вирішили: вийде таке ж стерво, як і її мати, і подумали про холодне пиво. Хоча це інший, паралельний світ, що нічого не має спільного з нашою історією, тому повернемося до слідчої праці. А діло було так: вона бавилася на шостому поверсі, з ким невідомо, але батьки були певні, що саме вона бавилася одна. Потім батьки побачили її, як вона спускається зовсім не по-людському, неправдоподібно, неприродно викидаючи ноги, а потім у повній мовчанці простягнула до них руки. Долоні були у чомусь липкому, подібному на червону фарбу. І батьки в один голос сказали: «Кров!».