Але і тут Марія собі зрадила; вона втратила попросту реальність, переживши і виживши її, як і більшість громадян, розташованих на велетенських пагорбах міста, що виношувало два тисячоліття месіанську культуру, висіваючи та вироджуючи карликових та картинкових героїв. Свобода — чарівний Божий дар, що його використовують тільки ті, які про неї нічого не знають. Жінка, навпаки, намагається прожити короткий спалах своєї вроди і жаги якнайдоцільніше. Тому, кілька років уряд, ще молодою жінкою, вона прокидалася з відчуттям старості у грудях, з німотою незавершеності у лоні; вона навіть не здогадувалася, що світ старий, немічний, як оці майдани, площі, залиті сліпучим сонячним світлом, і їхні балачки, їхні вчені захоплення, звичаї близьких, далеких людей — це навіть не вчорашній кошмар, не жахіття, а вони самі маленькі лялечки, личинки зла мимоволі; зла абстрактного, ненароком, в ім'я неіснуючого добра, викоханого на кухні за читанням заборонених книжок. Інколи таке трапляється, у нормальному суспільстві, де можуть вбити на вулиці і покарати вбивцю без великих перешкод для закону, де голод віддалений на відстань розумування по телевізії чи у читанні книг та лекцій десь в індіанській прерії, — там несподівано людина відчуває, що щось у ній закінчилося, пора початися новому, але Марія уперто вірила, що засалений стіл, з кухонними балачками на різноманітні заборонені теми є чимось більшим, ніж світ переплетеного у чорне, із золотими тисненими буквами Святого Письма. Ця книга стояла у неї, запилена, зрідка, майже ненароком, витягувана, і то тому, що поруч знаходився якийсь мудренйй філософ, виданий у сусідній державі, а тому слугував за взірця, за кредо, навіть у найгірших життєвих випадках, доведених до хроніки, за дороговказника. Вона віддавалася цим чаюванням, читанням, сперечанням зі своїми колегами, що іноді пробували з нею не лише фліртувати, а ще щось більше, проте Марія сприймала їх тільки як предмети для суперечок, не знаходячи чоловічого ідеалу; на її думку, це було однаковісінько, як лягати в ліжко з самою собою. Вона обрала чоловіка, протилежного цій університетській та аспірантській братії: сильного, із здоровим інстинктом самця, в міру розумного, жорстокого і хитрого, що міряв світ грошима, відчайдушним гедонізмом, вірою в навколишнє, як непоправимими істинами. Борис був чоловіком середнього зросту, але дужим, десь із глибинок пліського села чи містечка, він мав свій, хазяйський погляд на світ, — всі його родичі, знайомі, близькі радо вітали совєтську владу, як єдину і законну. Це не завадило йому потрапити за ґрати у досить юному віці, де він ще більше набрався житейської мудрості.
Після народження Івана вона зрозуміла, що світ загрозливо обмежився. Вона навіть не могла уявити, що він, цей світ, урвався у її фантазіях, які Марія з часом, мусуючи, переплітаючи, виліплюючи за своїм бажанням, почала сприймати за дійсність; вона почала розуміти оманливість, радше брехливість, наче крик її не долітав до кінця велетенської труби, іноді видимої для її зору, де вона часто бачила себе, але причини тієї обдуреної свідомості вона не сягала. Так вона говорила, що це звичайнісінька фантазія, як ходіння по місячних доріжках. Але далі з'явилися голоси. Це була скрушна, з холодним потом реальність для неї. Одного березневого дня, коли вона сиділа під великим червоним килимом і читала, з насолодою поглинаючись пінявою слів, десятками нових відчуттів, Марія почула голос, тонкий і плаксивий: хтось називав ім'я їï чоловіка. Потім покликав її, цей невідомий. Марія зняла окуляри, закусила рогову дужку, більше здивована, аніж перелякана, вслухаючись з цікавістю в лунку, безголосу тишу центральних нічної пори районів, а далі здивована все більше, наповнюючись жахом, що балансував на грані істерії, п'ялася водянистими сірими очима, вдивляючись у широку панораму вікна, залитого жовтим присмерком, з тією відразою на рисах обличчя, коли буває, якщо дівчина босою ногою наступає на велику липку комаху; але вона все прикіпала зором, провалювалася у брунатне місиво дворів; але того дня голос, чи те, що вона сприйняла за голос, не повторився. Але Марія точно запам'ятала його: і той голос холодним, споконвічним забобонним навіть для атеїстів жахом холодив її кров.