Батько у неї — добродушний такий катюга, а можна відверто назвати, потішити старого, назвати щирим циніком, катом за покликанням, він подався у фізики, але метикувато пов'язав якось цю галузь з бізнесом, досить сумнівним, проте з міцною репутацією в колах, з презентацією на вибраність. Він був катюгою за покликанням, з добродушною ціничністю міг поховати половину людства, що мешкала в місті. При нагоді. Та нагода йому скоро трапилася, за неї, за ту нагоду, ще й нагороджували, платили, і він ніколи не розраховувався з власним сумлінням. Так, правда, час героїв давно минув. Цей маніпулятор власного життєустрою помер від променевої хвороби.
Ліліт не бавилася зі словом «кохання»; кохання існувало для неї як щось віддалене, абстрактне, як трупарня з безголовим її першим мужчиною. Кохання існувало для неї органічно, з благопристойністю, з бізнесом, з життям, але стояло на надто низькому рівні. Можна сказати, що вона його, того кохання, хотіла напівсвідомо спекатися. Вона хотіла бути незалежною в країні, де все залежне, окрім двірників та кочегарів, що належали майже до привілегійованої касти начистити узурпатору штиблети. Вона намагалася, навіть успішно, зайнятися комерцією. Два бутіки, кілька аптечних кіосків. Гроші — це твердиня, навколо якої все крутиться, розламується, розгорається на порох жорнами все, що вона плекала, охоплюючи ореолом страждань, — солодких, пронизаних чистотою світла, що насамкінець, упавши на предмета, набирає вигляду чорної діри, — як і кожній жінці, якій бажається бути небом, а сутність її тягне на землю; як колись далека її прародительниця за гріхи вигнана була з Едему. Вона як земля, що хотіла поріднитися з водою, а світ, — на диво, — перетворювався на багнюку. Вона кохалася на музиці, особливо зимою, слухаючи органні переливи Баха. Іноді Моцарта. їй ніколи бути самотньою, бо печаль лягала на її обличчя. Вона страждала, але навряд чи це самотина. Залицяльників у неї вистачало. Вона була жінкою, що зводила з розуму, але її аристократична вишуканість, холодна витриманість, як здавалося, її зверхнє ставлення відштовхували одного за іншим коханців, залицяльників, прихильників і серцеїдів. На нашу королеву не вистачало простоти. А чим убогіша держава, тим павиний хвіст займає у її короні поважніше місце. Справа великої сили духу, майже чоловічого. Тому вона, зовсім юна, — до двадцяти п'яти, — потребувала міцної чоловічої руки. На батьковій роботі, — вона так і говорила: «на батьковій» роботі, — вловлюючц на собі масні погляди; а коли заходила в курилку, то відчувала, як судомило її в низу живота. Потім зовсім банальна історія: вони зустрілися у кав'ярні, де бренчало піаніно, тріщали разом з папугами, мухами кубла дрібних чиновників та чиновниць. Знали вони одне одного по школі. Вона залишилася у нього на ніч з першого разу. Дивуючись собі, потріскуючи цигаркою, вона лежала на білих простирадлах, широко розкинувши ноги, а майбутній її чоловік хропів, сходячи похмільним потом. Вона вже не думала ані про нього, ані про перше кохання, смалила цигарку, розпластана, розсипавши мідні кучері подушкою і простирадлами, з якоюсь нечуваною тоскою згадуючи, як у дитинстві прислухалася до торохкотіння годинника.