Небо розрізане широкими палашами сонячного світла. Хлопчики співали майже валькірії. Вроді б і нічого, а комусь порожньо. Наче ангели зійшли на землю, маючи надію подивитися на незрозуміле життя, і якраз тужать за тим, що покинули небо, залишили там серця янгольські, а назад вороття немає. «Нічого, ми їм допоможемо…» — думав про себе Білозуб і подався у невідомому напрямку. Напевне, до Річчі.
Упівдороги його зупинив голос. До нього підступився молодий чоловік. У білій сорочці, зовсім по-літньому вбраний: білі парусинові штани, сорочка-безрукавка. І сморід. Нестерпний сморід гнилого м'яса і старої викоростаної сперми.
— Впізнав?…
— Іван Білозуб готовий… до виконання своїх обов'язків… Я втомився на тебе чекати.
— То ти своїх блядєй будеш виховувати. Кинь дурні витребеньки. Слідуй і дивись, Дивись на схід. Там дорога пролягла широкими степами, розтинаючи сірі виразки міст, окутаних інфернальною сизою паволокою. Дивись, там дорога повз Слобожанщину, оминаючи, облизуючи, як пензель різдвяні писанки. Тобі треба цими шляхами пройтися. Підступися ближче, і нога послизнеться на серпантині доріг, де розбивається мокрим лахміттям Чорне море об вищерблені віками зуби скель. І туди глянь, — на півдні, рожевими і зеленими грибами фабричного смогу, над самими дахами, висять голуби, облізлі від сірчаної кислоти, над домами з низькими притолоками, як свинарник. Але і там живуть. І ти нічого не забудь, бо минуле в твоїй пам'яті витравлене. І кожного разу ти народжуєшся, щоб нести кару, як знамено, попереду усіх. Ти вибраний. Це… опаш… вологого… ангельского крила…
— Тобі погано? Тобі боляче? — Видно було, як незнайомець сходить з лиця, наче розчиняючись у повітрі. Пощезає. І Білозуб тільки чує його хрипавий голос:
— …опаш ангельского крила, волога і слякоть. Від нього ^сум. Це вже столиця. Тут заздалегідь, для побідоносних бойовиськ, солдати і офіцери, перераховані до максимальної точності: медалі, нагороди, цинкові труни, некрологи, чисті бланки для заповнення геройськими іменами. Вирахувані патріотичні походи. На калькуляторах вирахувана, занесена на комп'ютер точна кількість жертв і патріотів. І вони говорять: настане день, подібний ночі. Штампують медалі, монтують танки, стругають труни, — так і лишають недоструганими, бо кількість героїв росте, як на пивних дріжджах. Вони виготовляють гумові та еластикові фалоси. І це ти повинен запам'ятати: війна — прибуткова справа. її велич осягають тільки відставні генерали, для яких позбутися запору чисто тобі геройський вчинок. Колись-бо він… Під його началом загнано до ями половину людства… Все це твій… — знову повітря наповнюється смородом: — війна — прибуткова справа. Що не кажи, а кров збагачує. Чим більша кількість мертвяків, тим більші дивіденди. Війна — це вселенський бізнес. Одних він годує до гемороїдального запору. Інших ставить до стінки, валить у прохлоровану яму. Кому рай, а комусь і тут не погано. Все це твій прагматичний, золотогубий Бог. Він тільки руйнує. Окрім муки, нестерпної муки від нього нічого не дочекаєшся…