— Що це? — запитала дівчина, знову відклавши свою роботу.
— Для моєї дружини… — ледь чутно пробурмотів Фусагі. — Це для моєї дружини…
— Лист?
— Так.
— Для вашої дружини?
— Угу, я так і не зміг віддати його…
— То ви хочете повернутися в той день, коли мали віддати їй листа?
— Саме так, — знову рішуче відповів Фусагі.
— А де ваша дружина тепер? — запитала Казу.
Він відповів не відразу — якийсь час ніяково мовчав.
— Гм-м…
Казу не зводила з Фусагі очей, чекаючи на його відповідь.
— Не знаю, — ледь чутно відказав чоловік і чухав потилицю.
Визнавши, що не знає, де дружина, Фусагі спохмурнів. Казу нічого не відповіла.
Раптом, ніби перепрошуючи, він сказав:
— Гм-м, але я точно мав дружину… — І поспіхом додав: — Її звали…
Фусагі застукав пальцем по чолу.
— Гм-м!.. Дивно… — Він схилив голову набік. — Як її звали? — Він знову змовк.
Приблизно тоді ж із затильної кімнати повернулася Кеї. На її обличчі застиг сум — можливо, тому, що вона почула розмову Казу й Фусагі.
— Гм-м, дивно… Вибачте… — сказав Фусагі, змучено посміхнувшись.
На обличчі Казу проступила суміш емоцій — не було її звичної байдужості, але й очевидного співчуття теж.
— Не хвилюйтеся, усе гаразд… — відказала вона.
Дзень-дзелень.
Казу мовчки повернулася до входу.
— Ах… — Вона затамувала подих, побачивши на порозі Когтаке.
Когтаке працювала медсестрою в місцевій лікарні. Схоже, вона саме йшла додому. Замість медсестринської форми, яка зазвичай була на ній в обідню перерву, жінка була одягнена в оливково-зелену туніку й темно-сині капрі. На плечі вона несла чорну сумку й бузковою хустинкою втирала піт з чола. Когтаке кивнула Кеї та Казу за барною стійкою й рушила прямісінько до Фусагі.
— Привіт, Фусагі. Бачу, ти сьогодні знову тут, — сказала вона.
Почувши своє ім’я, чоловік підняв очі на Когтаке. Він здавався спантеличеним, тому майже відразу відвів погляд і мовчки опустив голову.
Когтаке відчула, що настрій у Фусагі незвичний. Припустила, що він погано почувається.
— Фусагі, з тобою все гаразд? — обережно запитала вона.
Чоловік знову підняв голову й подивився на Когтаке.
— Перепрошую… Ми знайомі? — запитав він якось винувато.
Когтаке спохмурніла. У прохолодній тиші бузкова хустинка, якою вона витирала піт з чола, вислизнула з її рук і впала додолу.
Фусагі дуже рано спіткала хвороба Альцгеймера, він утрачав пам’ять. Ця недуга спричиняє швидке зношування нервових клітин головного мозку. Мозок патологічно атрофується, і це призводить до погіршення розумової діяльності, особистість людини непоправно змінюється. Один з разючих симптомів раннього настання недугу — довільне погіршення мозкових функцій. Хворі забувають про одне, але пам’ятають про інше. З пам’яті Фусагі поступово стиралися найновіші спогади, а його попередній примхливий характер потроху лагіднішав.
Тепер Фусагі пам’ятав, що в нього була дружина, але не міг пригадати, що тією дружиною була Когтаке, яка стояла перед ним.
— Гм… Мабуть, ні, — неголосно відповіла Когтаке й відступила на два кроки.
Казу мовчки дивилася на неї, а Кеї опустила очі. Когтаке повільно розвернулася, підійшла до найдальшого від Фусагі стільця біля барної стійки й сіла.
Уже сівши, жінка помітила хустинку, яка вислизнула їй з рук. Вона вирішила не звертати на неї уваги й удати, що то не її. Але Фусагі побачив хустинку, що впала до його ніг, і підняв її. Якийсь час він розглядав хустинку, тримаючи її в руці, потім підвівся зі стільця й підійшов до того місця за барною стійкою, де сиділа Когтаке.
— Вибачте, просто останнім часом я багато всього забуваю, — сказав він, схиливши голову.
Когтаке не дивилася на нього.
— Добре, — лишень сказала вона й узяла хустинку тремтливими руками.
Фусагі знову схилив голову в поклоні й ніяково почовгав до свого стільця. Він сів, але ніяк не міг заспокоїтися. Перегорнувши кілька сторінок журналу, зупинився й почав шкрябати потилицю. За кілька секунд він потягнувся до своєї чашки й зробив маленький ковток. Нещодавно йому долили свіжої кави, але…
— Клята кава вже охолола, — пробурмотів він.
— Долити ще? — запитала Казу.
Однак Фусагі квапливо підвівся.
— Я вже збирався йти, — коротко відказав він, закрив журнал і сховав до сумки свої речі.
Когтаке все ще дивилася на підлогу, міцно стискаючи в руках хустинку.
Фусагі підійшов до касового апарата й простягнув свій рахунок.
— Скільки?
— Триста вісімдесят єн, — сказала Казу, кинувши погляд у бік Когтаке. Вона набрала суму на кнопках касового апарата.