«Я можу казати що завгодно, теперішнє однаково не зміниться».
— …що, бувало, страх долав тебе…
«Яка різниця, чи правду я кажу? Якщо я можу хоч трішки його заспокоїти, нехай навіть ненадовго, я маю це зробити…»
Когтаке несамовито бажала, щоб він повірив у її брехню. Вона все за це віддала б. У горлі застряг клубок. Її щоками котилися сльози. Та вона й далі щасливо посміхалася.
— Усе буде гаразд…
«Усе буде гаразд!»
— Тобі стане краще…
«Тобі стане краще!»
— Не хвилюйся…
«Ти видужаєш… Справді!»
У кожне слово, яке промовляла до Фусагі, жінка вкладала всю свою силу. Вона не сприймала це за брехню. Навіть якщо Фусагі забув її… Навіть якщо її слова не змінять теперішнього. Він дивився їй прямісінько в очі, а Когтаке не зводила погляду з нього, не витираючи потоки своїх сліз. Фусагі виглядав щасливим.
— Справді? — тихенько прошепотів він.
— Так, — Когтаке кивнула.
Фусагі дивився на неї так лагідно, як ніколи раніше. Опустивши очі на коричневий конверт у своїх руках, він повільно наблизився до Когтаке й зупинився на відстані простягнутої руки.
— Ось, — сказав він. І, наче сором’язлива дитина, простягнув їй конверта.
Когтаке спробувала відштовхнути його руки.
— Але тобі покращає, — сказала вона.
— То можеш його викинути, — Фусагі наполегливо простягав їй листа.
З його голосу зникла звична похмурість. Він промовив ці слова так ласкаво, що в серце Когтаке закралося дивне відчуття, ніби вона щось проґавила.
Фусагі ще раз тицьнув їй коричневого конверта. Жінка простягнула свої тремтливі руки й ніяково взяла його. Вона не знала, чого чекати від Фусагі.
— Пий. Не можна, щоб кава охолола, — сказав чоловік, демонструючи, як добре знає правила. Він нагадував їй, що каву треба допити, доки вона не вистигла. Здавалося, та добра посмішка ніколи не сходила з його обличчя.
Когтаке кивнула. Легесенько. У неї не лишилося більше слів, тому вона потягнулася до чашки.
Коли Когтаке обхопила обома долонями чашку, Фусагі відвернувся.
Наче сплив час, подарований їм як подружжю. Очі Когтаке знову почали наливатися сльозами.
— Любий… — гукнула вона несподівано навіть для себе.
Фусагі не обернувся. Його плечі ледь помітно здригалися. Не зводячи погляду з його спини, Когтаке одним ковтком допила каву. Вона зробила це так швидко не тому, що поспішала, адже кава могла будь-якої миті охолонути, а з поваги до Фусагі. Він так завбачливо відвернувся, аби вона могла швидко й безпечно повернутися в майбутнє. Такої глибини сягала його доброта.
— Любий мій…
Когтаке відчула, що її огортає мерехтлива пара. Поставила чашку на блюдце. Коли забрала від неї руки, вони теж почали перетворюватися на пару. Жінка поверталася в теперішнє. Та швидкоплинна мить, коли вона знову відчула себе дружиною Фусагі, минула. Зненацька він обернувся. Схоже, його увагу привернув дзенькіт її чашки, коли вона поставила її на блюдце. Когтаке не знала, якою бачив її Фусагі, але, вочевидь, він таки її бачив. Її свідомість теж огортала пара, та вона ще встигла помітити, як його губи ледь ворухнулися.
Якщо їй не здалося, він сказав: «Дякую».
Свідомість Когтаке злилася з парою, і її понесло з минулого в теперішнє. Кафе навколо скажено закрутилося. А вона не могла спинити нестримні потоки сліз. За якусь мить вона знову побачила перед собою Казу й Кеї. Жінка повернулася в теперішнє — у той день, коли Фусагі цілковито про неї забув. Від одного погляду на обличчя Когтаке Кеї й сама стривожилася.
— Лист? — запитала вона, але сказала просто «лист», а не «романтичний лист».
Когтаке поглянула на коричневий конверт, у якому був лист, що його вона отримала від Фусагі в минулому. Жінка повільно вийняла його з конверта.
Лист було написано базовою складовою абеткою, кучерявими значками, що скидалися на повзучих черв’ячків. Вона впізнала почерк Фусагі. Переглядаючи листа, затулила правою рукою рота, стримуючи ридання, а з її очей полилися сльози.
Реакція Когтаке була такою несподіваною, що Казу теж занепокоїлася.
— Когтаке… З вами все гаразд? — запитала вона.
Плечі Когтаке почали здригатися. Вона щораз голосніше схлипувала. Казу й Кеї просто стояли й дивилися на неї, не певні, що мають робити. За якийсь час Когтаке простягнула листа Казу.
Та взяла листа і, ніби сумніваючись, що варто його читати, подивилася на Казу за барною стійкою. Кеї сумно кивнула.
Казу перевела погляд на заплакану Когтаке й почала читати листа.