— Гаразд… — промовила Казу, ніби сама до себе, і понесла до касового апарата гроші Когтаке.
Кеї прибрала чашку, з якої пила Когтаке, і пішла на кухню, аби принести свіжої кави жінці в білій сукні. Клац-клацання старих клавіш касового апарата луною прокотилося через усе кафе. Вентилятор під стелею так само нечутно обертався. Кеї повернулась і поставила нову чашку перед жінкою в білому.
— Ми раді знову бачити вас цього літа, — прошепотіла вона.
І далі мовчки читаючи свою книжку, жінка в білій сукні нічого не відповіла. Кеї торкнулася рукою свого живота й посміхнулася.
Літо тільки починалося.
IсторIя III
Сестри
На тому стільці тихенько сиділа дівчина.
На вигляд вона була віку старшокласниці, з великими гарними очима. Одягнена в бежевий гольф і коротку картату спідницю, чорні колготки й брунатні черевики. На спинці її стільця висіло пальто з каптуром. Дівчина була вбрана цілком по-дорослому, однак з її обличчя ще не стерлися дитячі риси. Коротке волосся сягало її підборіддя. Макіяжу не було, але довгі від природи вії підкреслювали її симпатичне обличчя. Хоча вона повернулася з майбутнього, та могла б цілком природньо вписатися й у теперішнє — якби не те осоружне правило, що всім мандрівникам у часі не можна вставати з того стільця. Утім, надворі стояв початок серпня, тож її одяг геть не відповідав сезону.
Проте залишалося загадкою, з ким вона хотіла зустрітися. Тієї миті в кафе був лише Негаре Токіта. Кремезний чоловік зі щілинами замість очей мав на собі форму кухаря й стояв за барною стійкою.
Негаре був власником кафе.
Та дівчина, схоже, повернулася зовсім не до нього. Хоча дивилася на Негаре, у її очах не було сентиментів. Якби збиралася побачитися з ним, то, звісно, якось на нього відреагувала б. Але здавалося, що вона зовсім не помічала його. Однак у кафе більше нікого не було. Та й Негаре не мав особливої роботи. Він просто стояв, схрестивши руки на грудях, і дивився на дівчину.
Негаре був кремезним чоловіком. Будь-якій іншій дівчині чи й жінці могло бути дещо боязко наодинці з ним, та ще й у такому маленькому кафе. Утім, незворушне обличчя відвідувачки свідчило про те, що її це анітрохи не бентежить.
Дівчина й Негаре не говорили. Вона просто сиділа й час від часу зиркала на один з настінних годинників, мовби звіряючись із ним.
Раптом Негаре наморщив носа й ширше розплющив праве око. А потім дзенькнув тостер на кухні. Грінки підсмажилися. Негаре пішов туди й узявся щось готувати. Дівчина не звернула найменшої уваги на торохтіння посуду й відсьорбнула своєї кави. Вона кивнула, ніби казала «так». Вочевидь, кава досі була теплою, бо вираз її обличчя натякав, що часу в неї вдосталь. З кухні повернувся Негаре. Він ніс прямокутну тацю з грінкою й маслом, салатом і фруктовим йогуртом. Масло було домашнім — коронна страва Негаре. Приготоване власноруч, воно було таким смачним, що жінка з бігуді, Яеко Гіраї, часом набирала собі трохи в пластиковий контейнер.
Негаре страшенно тішився, спостерігаючи за відвідувачами, які з величезною насолодою смакували його масло. Єдиний його недолік полягав у тому, що відвідувачам воно діставалося безплатно, хоча Негаре використовував для його приготування найдорожчі складники. Він не брав з них грошей за масло чи додачу — цього правила ніколи не порушував. І ці його принципи стали неабиякою проблемою.
Тримаючи в руках тацю, Негаре зупинився перед дівчиною. Його чималеньке тіло поряд з її тендітною фігурою скидалося на гігантську брилу. Він дивився на неї згори вниз.
— З ким ти хочеш зустрітися? — відразу запитав Негаре.
Дівчина підняла на нього очі — на ту гігантську брилу, яка стояла перед нею. Її погляд був байдужим. Негаре, уже звиклий до того, що його кремезна фігура викликала подив чи навіть страх у тих, хто бачив його вперше, почувався дещо ніяково, адже тепер цього не сталося.
— Що? — запитав він.
Проте сподіваної відповіді не почув.
— Та нічого… — відказала дівчина й знову відсьорбнула кави. Вона не виявляла бажання підтримувати розмову з ним.
Схиливши голову набік, Негаре граційно поставив тацю на столик перед нею й повернувся за барну стійку. Дівчина видавалася спантеличеною.
— Ем, перепрошую… — звернулася вона до Негаре.
— Так?
— Я цього не замовляла, — ніяково сказала дівчина, указуючи на грінку.
— За кошт закладу, — гордо відповів Негаре.
Дівчина подивилася на безплатну їжу, не вірячи власним очам. Негаре розчепив схрещені на грудях руки й обперся ними на барну стійку.
— Ти доклала зусиль, аби повернутися з майбутнього. Не можу ж я відправити таку дівчину, як ти, назад голодною, — сказав він, очікуючи щонайменше на «дякую».