Проте вона й далі витріщалася на нього й навіть не посміхнулася. Негаре відчув, що має сказати щось іще.
— Щось не так? — запитав він, ледь підвищивши голос.
— Ні… Дякую, я все з’їм.
— Гарна дівчинка…
— Чом би не з’їсти?
Вона хвацько намастила грінку маслом і відкусила чималий шматок. Їла жадібно. Негаре чекав на її реакцію. Певна річ, подумав він, вона із задоволенням доїдатиме його славнозвісне масло. Але очікуваної реакції не побачив. Дівчина незворушно наминала тост. Доївши його, взялася хрумкотіти салатом, а потому одним махом випила йогурт.
Завершивши трапезу, вона лише вдячно склала на столі руки й навіть слова не сказала про смак їжі. Негаре засмутився.
Дзень-дзелень.
То була Казу. Вона передала чималу в’язку ключів Негаре за барною стійкою.
— Я по… — почала вона й змовкла на півслові, помітивши на тому стільці дівчину.
— Привіт, — відповів Негаре, ховаючи ключі в кишеню.
Він не сказав: «Привіт, із поверненням», як робив зазвичай.
Казу схопила його за зап’ястя й стишеним голосом запитала:
— Хто це?
— Я намагався з’ясувати, — відказав Негаре.
Зазвичай Казу не звертала особливої уваги на тих, хто сидів на тому місці. Коли хтось там з’являвся, вона добре знала, що людина повернулася з майбутнього, щоб з кимось зустрітися. І воліла не втручатися.
Та ще ніколи на тому стільці не сиділа така юна й симпатична дівчина. Казу не втрималася й витріщилася на неї.
Її витріщання не залишилися без уваги.
— Привіт! — сказала дівчина й люб’язно посміхнулася.
Ліва брова Негаре сіпнулася від роздратування, адже йому вона не посміхалася.
— Ти прийшла зустрітися з кимось?
— Ага… мабуть, — погодилася дівчина.
Слухаючи їх, Негаре стиснув губи. Кілька хвилин тому він питав її про те саме, але дівчина нічого не відповіла. Йому це не сподобалося.
— Але тієї людини тут нема, еге ж? — кинув він сердито й відвернувся.
«То з ким же вона хоче зустрітися?» — дивувалася Казу, постукуючи вказівним пальцем по підборіддю.
— Що? Точно не з ним?.. — Казу вказала пальцем на Негаре. У кафе, окрім самої Казу, був лише він.
Негаре тицьнув у себе пальцем.
— Зі мною? — здивувався він.
Знову схрестивши на грудях руки, він пробурмотів: «Гм, ем-м», ніби пригадував, за яких обставин з’явилася та дівчина.
Вона матеріалізувалася на тому стільці близько 10 хвилин тому. Кеї мала відвідати гінеколога, і Казу повезла її. Зазвичай на огляди до лікаря її возив Негаре, але не цього разу.
Він уважав гінекологічну клініку жіночим храмом, куди чоловікам зась. Тому й залишився сам у кафе.
«Невже вона вибрала час, коли працював тільки я?»
Від цієї думки серце Негаре стріпонулося.
«Може, вона весь цей час так поводилася, бо соромилась?..»
Шкрябаючи підборіддя, Негаре кивнув, ніби врешті все зрозумів. Він вибіг з-за барної стійки й сів на стільця навпроти дівчини.
Вона дивилася на нього спантеличено.
Ураз Негаре змінився.
«Якщо вона була такою байдужною до мене через свою сором’язливість, я спробую бути люб’язнішим», — подумав він і широко посміхнувся. Відтак, спираючись на лікті, по-дружньому підсунувся ближче.
— То ти повернулася в минуле зустрітися зі мною? — запитав він у дівчини.
— Аж ніяк.
— Зі мною… ти хотіла побачитися зі мною?
— Ні.
— Зі мною?
— Та ні!
Дівчина наполягала на своєму. Казу чула їхню розмову й дійшла очевидного висновку.
— Це точно не ти.
Негаре знову засмутився.
— Гаразд… Отже, не зі мною, — понуро пробурмотів він і повернувся за барну стійку.
Дівчині це, схоже, здалося кумедним, і вона хихикнула.
Дзень-дзелень.
Коли озвався дзвоник, вона зиркнула на середнього годинника. Серед трьох настінних хронометрів саме він показував точний час. Два інших або поспішали, або відставали. Вочевидь, вона про це знала. Очима дівчина прикипіла до входу.
За хвилю до кафе увійшла Кеї.
— Дякую, Казу, люба, — сказала вона.
Жінка була одягнена в сукню кольору морської хвилі й босоніжки з ремінцями. Вона обмахувалася солом’яним капелюхом. Поїхала разом з Казу, але, судячи з целофанового пакета в її руці, дорогою до кафе зазирнула до місцевої крамниці. Кеї від природи була життєрадісною. Зачаровувала всіх доброзичливістю й ніколи не соромилася, не боялась і найгрізніших відвідувачів і завжди була відкритою та люб’язною навіть з іноземцями, які не говорили японською.