— Вибачай, що турбую, але мені не завадила б склянка води, — звернулася вона до Кеї.
— Ох… звісно, — сказала та.
Якось аж надто квапливо вона кинулася на кухню по воду.
— Хух… — протягнула Гіраї.
Вона випростала ноги й руки, ніби робила зарядку. На її правій руці теліпалася чорна сумочка. Негаре, який досі тримав баночку солі, і Когтаке, яка сиділа біля барної стійки, витріщилися на Гіраї, наче вона була якоюсь дивачкою. Кеї повернулася зі склянкою води.
— Дякую.
Гіраї поклала сумочку на стіл, узяла склянку і, на превеликий подив Кеї, випила її одним махом. Відтак стомлено зітхнула.
— Можна ще одну? — запитала вона, простягаючи склянку Кеї.
Жінка взяла склянку й знову побігла до кухні. Витираючи піт із чола, Гіраї ще раз зітхнула. Негаре не зводив з неї очей.
— Гіраї… — почав він.
— Так?
— Як би це сказати…
— Сказати що?
— Як би це сказати, що…
— Гм?
— Співчуваю твоєму горю…
Гіраї поводилася зовсім не так, як зазвичай поводяться люди в таких ситуаціях, тому Негаре довго добирав слова.
Когтаке ж не знала, що додати, лише схилила голову.
— Ти про Кумі?
— Так… Саме так…
— Ну, це було направду несподівано. Не пощастило, якщо можна так сказати… — Гіраї знизала плечима.
Кеї повернулася зі склянкою води. Трохи занепокоєна поведінкою Гіраї, вона теж, вручаючи їй склянку, ніяково опустила голову.
— Вибачай… Дякую. — Гіраї знову залпом випила воду. — Лікарі сказали, що удар припав на погане місце… тому їй так не пощастило, — додала вона буденно.
Звучало так, ніби вона говорила про те, що трапилося з якимось незнайомцем. Зморшка між бровами Когтаке поглибилася, коли вона трохи подалася вперед.
— Це було сьогодні?
— Що було сьогодні?
— Похорон, звісно.
З реакції Когтаке було зрозуміло, що її непокоїла дивна поведінка Гіраї.
— Ага… Погляньте… — Гіраї підвелася й закружляла на місці, демонструючи свій траурний одяг. — Мені пасує, еге ж? Як гадаєте, у такому одязі я виглядаю дещо похмуро? — Вона стала в позу моделі з рекламної брошури й напустила на себе гордовитий вигляд.
Сестра Гіраї загинула. Якщо це справді так, її неналежна поведінка переходила всі межі.
Добряче роздратована такою її безтурботністю, Когтаке не знаходила слів.
— Якого біса ти так рано повернулася?.. — Вона скривилася, ніби прикусила язика, щоб випадково не сказати: «Не дуже шанобливо щодо твоєї мертвої сестри, тобі так не здається?»
Гіраї облишила позування й ліниво опустилася на стілець. Потім підняла догори руки.
— Ох, річ зовсім в іншому… Про свій бар мені теж треба дбати… — відповіла вона, здогадуючись, що Когтаке мала на увазі.
— Та все ж…
— Будь ласка… Облиште цю тему.
Гіраї потягнулася до сумочки й витягла цигарку.
— То з тобою все гаразд? — запитав Негаре, обертаючи в руках баночку солі.
— Тобто? — Гіраї не хотіла відкриватися їм. З цигаркою в роті вона почала нишпорити у своїй сумочці. Мабуть, загубила запальничку й тепер гарячково її шукала.
Негаре видобув з кишені свою запальничку й подав її Гіраї.
— Але для твоїх батьків смерть сестри, напевно, стала страшним ударом. Чи не краще було залишитись і бодай якийсь час побути з ними?
Гіраї взяла в нього запальничку й прикурила цигарку.
— Ну, так… За інших обставин я так і зробила б…
Її цигарка яскраво горіла, поступово перетворюючись на попіл. Гіраї струсила його в попільничку. Цигарковий дим здіймався до стелі й розчинявся в повітрі. Вона спостерігала за його завитками.
— Але для мене там не було місця, — сказала Гіраї безбарвним голосом.
На мить здалося, ніби вони її не зрозуміли. Негаре й Когтаке дивилися на Гіраї спантеличено.
Вона це помітила.
— Мені не було де залишитися, — додала вона й затягнулася димом.
— Про що ти? — схвильовано запитала Кеї.
Гіраї відповіла на її запитання так, ніби говорила про цілком буденні речі.
— Аварія сталася, коли вона поверталася додому після візиту до мене, так? Тому батьки, звісно, звинувачують у її смерті мене, — пояснила вона.
— Як вони можуть так думати?.. — Кеї здивовано розкрила рота.
Гіраї видихнула хмарку диму.
— Але вони так думають… І почасти вони мають рацію, — похмуро пробурмотіла вона. — Вона постійно приїздила до Токіо, знов і знов… І щоразу я відмовляла їй у зустрічі…
Три дні тому Кеї допомогла Гіраї сховатися, щоб уникнути зустрічі з Кумі. Шкодуючи про це, вона опустила очі. Гіраї вела далі, не звертаючи уваги на її реакцію.
— Ні мама, ні тато не захотіли зі мною говорити. — Її посмішка поблякла і, зрештою, зовсім зникла. — Не сказали жодного слова.