Гіраї довідалася про смерть Кумі від адміністраторки ресторану, яка багато років працювала в їхньому сімейному готелі. Вона вже давно не брала слухавку, коли телефонували з готелю, з дому чи тим паче хтось із персоналу. Але з якоїсь причини — може, через передчуття — два дні тому Гіраї відповіла на виклик з номера адміністраторки, що пролунав на світанку. Коли побачила на екрані мобільного її номер, серце на мить завмерло. Заплаканій адміністраторці відповіла тільки «Зрозуміло» і поклала слухавку. Схопила свого гаманця й помчала додому на таксі.
Водій таксі стверджував, що колись був естрадним артистом. Дорогою він непрохано виступив перед нею з фрагментом свого комедійного монологу. На щастя, його жарти виявилися неочікувано смішними, і Гіраї щоразу корчилася на задньому сидінні, ледь не надриваючи живота від сміху. Вона реготала голосно й довго, а часом навіть плакала від такого нестримного сміху. Урешті таксі зупинилося перед її сімейним готелем «Такакура».
Вони вирушили на світанку, і дорога зайняла п’ять годин. Вартість поїздки перевищила 150 000 єн, та оскільки Гіраї платила готівкою, колишній артист заокруглив суму в менший бік і, задоволений, поїхав своєю дорогою.
Лише вийшовши з таксі, Гіраї зрозуміла, що вона досі в хатніх капцях, а на голові в неї — бігуді. Одягнена в саму нічну сорочку, відчула на собі всю пекельність розжареного ранкового сонця. Коли тіло вкрилося великими краплями поту, вона пожалкувала, що не прихопила із собою хустинки. Рушила всипаною гравієм стежиною до будинку, що ховався позаду готелю «Такакура». Дім її батьків було спроєктовано в цілковито японському стилі, який жодним чином не змінювався, відколи збудували готель.
Гіраї пройшла під великими, накритими дашком ворітьми й зупинилася біля головного входу. Минуло тринадцять років, відколи вона була тут востаннє, але нічого не змінилося. Гіраї здавалося, що в цьому місці час просто зупинився. Вона спробувала відчинити розсувні двері. Було незачинено. Двері з гуркотом відсунулися, і вона опинилася всередині. Там було холодно. Повітря здавалося настільки крижаним, що в дівчини аж морозом по спині продерло. Вона пройшла коридором до вітальні. Кімната була зовсім темна, без будь-яких ознак чиєїсь присутності. Нічого незвичного. Кімнати в старих японських будинках часто були темними, але Гіраї ця темрява гнітила. У коридорі теж було тихо, лише під її ногами поскрипувала підлога. Домашній вівтар її сім’ї був у кімнаті вкінці коридору.
Вона зазирнула туди й побачила, що двері, які виходили на терасу, відчинено. Там розгледіла згорблену спину свого батька. Він сидів скраю тераси, роздивляючись пишний зелений сад.
Перед дверима безмовно лежала Кумі. На ній була біла мантія, яку вона зазвичай накидала поверх рожевого кімоно — традиційного одягу управительки готелю «Такакура». Схоже, Ясуо весь цей час сидів біля неї, бо досі стискав у долоні білу тканину, якою накривали обличчя. Їхньої матері Мічіко не було.
Гіраї опустилася на підлогу й подивилася на обличчя сестри. Воно було таким умиротвореним, що здавалося, ніби вона просто спить. Ніжно торкнувшись її щоки, Гіраї подумки прошепотіла: «Дякувати Богові». Якби її обличчя внаслідок аварії зазнало значних ушкоджень, її опустили б у труну загорнутою, наче мумія. Така думка зринула в її голові, коли вона дивилася на симпатичне личко Кумі. Це не давало Гіраї спокою, відколи вона довідалася про аварію. Їхній батько Ясуо невидющим поглядом усе вдивлявся вглиб саду.
— Батьку… — сказала Гіраї неприродним голосом до його спини.
Це мала бути її перша розмова з батьком, відколи тринадцять років тому вона пішла з дому.
Та Ясуо так само сидів спиною до неї, а замість відповіді тільки шмигнув носом. Гіраї ще якийсь час дивилася на обличчя Кумі, а потім повільно підвелася й тихо вийшла.
Вона подалася в місто, де вже почалася підготовка до фестивалю Танабата. Досі в бігуді, хатніх капцях і самій нічній сорочці, вона вешталася Сендаєм до заходу сонця. За цей час придбала траурний одяг і знайшла готель.
Під час похорону, що відбувся наступного дня, вона бачила, як її мама Мічіко намагалася бути сильною поряд з батьком, який не міг стримати сліз. Вона не сіла в ряд для членів сім’ї, а примостилася подалі, з іншими співчувальцями. Лише одного разу вони з мамою зустрілися поглядами, але нічого не сказали одна одній. Похорон минув як належить. Гіраї покурила біля сестри ладан і пішла, не обмінявшись ні з ким бодай словом.
Стовпчик попелу на цигарці подовшав і безшумно впав додолу. Вона це помітила.