— Ось так, — сказала вона, гасячи цигарку.
Негаре низько опустив голову. Когтаке сиділа нерухомо з чашкою в руці. Кеї дивилася на Гіраї сповненими тривогою очима.
Гіраї обвела поглядом усі три обличчя й зітхнула.
— Не вдаються мені всі ці серйозні речі, — роздратовано кинула вона.
— Гіраї… — почала було Кеї, але Гіраї відмахнулася від неї.
— Тому припиніть супитися й досить питати, чи зі мною все добре, — з благанням у голосі додала вона.
З обличчя Кеї вона зрозуміла, що та однаково хотіла щось сказати, тому повела далі.
— Може, так і не скажеш, та я справді засмучена… Але годі, друзі, я маю пережити це, показавши себе з якнайкращого боку, хіба ні?
Гіраї говорила так, ніби намагалася заспокоїти заплакану дитину. Такою вона вже була — холоднокровною за будь-яких обставин. Якби на її місці була Кеї, вона проплакала б безперестанку кілька днів. Якби на її місці була Когтаке, вона оплакувала б покійну впродовж визначеного періоду трауру й поводилася б, як належить, стримано. Але Гіраї не була ані Кеї, ані Когтаке.
— Я оплакую її так, як умію. Усі ми різні… — сказала Гіраї й на цих словах підвелася, прихопивши свою чорну сумочку.
— Такі справи… — додала вона, уже прямуючи до виходу повз Негаре.
— То чому ти тепер прийшла до кафе? — пробурмотів він, мовби сам до себе. Гіраї уже біля виходу застигла, мов зупинений кадр. — Чому ти прийшла сюди, а не пішла спершу додому? — сказав він безцеремонно, стоячи спиною до неї.
Гіраї якусь мить не могла вимовити бодай слово.
— Спіймали на гарячому… — урешті зітхнула вона. Відтак обернулася й підійшла до столика, за яким до того сиділа.
Негаре не дивився на неї, він усе ще розглядав баночку із сіллю у своїх руках.
Гіраї вмостилася на той самий стілець.
— Гіраї… — озвалася Кеї, яка принесла листа. — Він досі в мене… — Вона нерішуче простягнула його жінці.
— Ти його не викинула? — здивувалася Гіраї.
Вона відразу впізнала того листа. Жодної секунди не сумнівалася, що то був лист, якого три дні тому тут, у кафе, написала їй Кумі. Вона наказала Кеї викинути його. Навіть читати його не хотіла.
— …
Рука Гіраї тремтіла, коли вона взяла листа. То був останній лист Кумі, більше вона їй ніколи не напише.
— І гадки не мала, що віддам його тобі за таких обставин, — сказала Кеї й винувато опустила голову.
— Ну звісно ж ні… Дякую, — відповіла Гіраї.
Вона видобула з незапечатаного конверта складеного навпіл листа.
У ньому було те, про що й казала Гіраї. Сестра завжди писала те саме. Але те, що завжди дратувало Гіраї, цього разу викликало сльози.
— …Я навіть не зустрілася з нею, і от що трапилося. — Вона шмигнула носом. — Лише вона ніколи не забувала мене. Знов і знов приїздила до Токіо побачитися зі мною.
Коли Кумі вперше приїхала до Токіо побачитись із сестрою, їй було 18 років, а Гіраї — 24. Тоді Кумі була її маленькою пухкенькою сестричкою, яка час від часу налагоджувала з нею зв’язок за спинами батьків. Кумі була слухняною молодшою донькою. Уже в старших класах, після занять, допомагала в готелі. Коли Гіраї пішла з дому, усі сподівання батьків лягли на плечі Кумі. Ще до повноліття вона стала обличчям старого готелю «Такакура» і його майбутньою управителькою. Уже тоді Кумі намагалася переконати сестру повернутися в сім’ю. Попри постійну зайнятість у готелі, знаходила час раз на два місяці приїздити до Токіо, аби зустрітися з Гіраї. Спершу, ще бачачи в ній маленьку сестричку, Гіраї не відмовляла Кумі в зустрічі й завжди її вислуховувала. Але з часом її почало гнітити відчуття, що своїми проханнями Кумі тисне на неї, тому вона щоразу дедалі більше дратувалася. Останній рік або й два Гіраї взагалі уникала сестру.
Востаннє вона ховалася від Кумі в кафе. Потому, не бажаючи читати її листа, наказала Кеї викинути його. Гіраї сховала листа Кумі, якого для неї зберегла Кеї, назад до конверта.
— Я знаю правило. Теперішнє не зміниться, хай би що я для цього робила. Я чудово це розумію.
— …
— Поверніть мене в той день.
— …
— Благаю! — Обличчя Гіраї зробилося як ніколи серйозним. Вона низько опустила голову.
Вузькі очі Негаре звузилися ще більше, коли він дивився на її понуро опущену голову. День, який Гіраї назвала «тим днем», був три дні тому, коли Кумі навідалася до кафе. Негаре, звісно ж, знав про це. Гіраї просила повернути її в минуле, щоб побачитись із сестрою. Кеї з Когтаке, затамувавши подих, чекали на відповідь Негаре. Запала моторошна тиша. Тільки жінка в білій сукні, наче й не було нічого, усе читала свій роман.
Бряц.