Звук, з яким Негаре опустив на барну стійку баночку солі, луною прокотився через усе кафе.
Відтак, не зронивши й слова, він пішов до затильної кімнати.
Гіраї підняла голову й глибоко втягнула повітря.
Із затильної кімнати ледве чулося, як Негаре кликав Казу.
— Але Гіраї…
— Так, я знаю.
Здавалося, Гіраї перебила Когтаке на півслові, аби не слухати, що та хотіла сказати. Вона підвелася й рушила до жінки в білій сукні.
— Гм, як я щойно сказала… Чи можу я, будь ласка, посидіти на цьому стільці?
— Гі… Гіраї! — поквапилася зупинити її Кеї.
— Можете поступитися мені місцем?.. Дуже вас прошу! — Не зважаючи на Кеї, Гіраї склала долоні докупи, ніби молилася до якогось бога. Виглядала вона досить кумедно, але налаштована була рішуче.
Однак жінка в білому й оком не змигнула. Це розлютило Гіраї.
— Агов! Ви мене чуєте? Не треба мене ігнорувати. Невже ви не можете поступитися мені місцем? — не вгавала Гіраї, а потім поклала руку на плече жінці.
— Ні! Гіраї, зупинись! Не роби цього!
— Будь ласка!
Гіраї не слухала Казу. Вона щосили потягнула жінку в білому за руку, намагаючись зрушити її з місця.
— Гіраї, зупинись! — кричала Кеї.
Але тієї миті жінка в білій сукні широко розплющила очі та втупилася в Гіраї. Ураз дівчині стало неймовірно важко. Мовби земна гравітація посилилася в кілька разів. Світло потьмянішало, ніби в приміщенні горіли, блимаючи на вітрі, самі свічки, а через кафе луною прокотилося моторошне примарне завивання, і годі було розібрати, звідки воно взялося. Не в змозі поворухнути жодним м’язом, Гіраї впала на коліна.
— Що за… що це таке?
— Даремно ти мене не послухала! — відповіла Кеї в манері «я ж тобі казала» і драматично зітхнула.
Гіраї знала про правила, але нічого не чула про прокляття. Про все, що було їй відомо, вона довідалася з пояснень іншим відвідувачам, які хотіли повернутися в минуле. Та зазвичай усі вони відмовлялися від свого задуму, почувши про ті осоружні правила.
— Вона якийсь демон… відьма! — вигукнула Гіраї.
— Ні, вона лише привид, — незворушно відказала Кеї.
Притиснута до землі, Гіраї лаяла жінку в білому на чім світ стояв, проте її прокльони анітрохи не допомагали.
— Ох!.. — Із затильної кімнати вийшла Казу. Вона відразу зрозуміла, що трапилося.
Дівчина кинулася на кухню й повернулася зі скляною карафкою, повною кави. Вона підійшла до жінки в білій сукні.
— Бажаєте ще кави? — запитала Казу.
— Так, будь ласка, — відповіла жінка, і прокляття спало.
Дивина, однак лише Казу могла зняти прокляття. Свого часу Кеї та Негаре теж намагалися, але їм це не вдавалося. Коли прокляття минуло, до Гіраї повернулися звичні відчуття. Вона важко відсапувалася. Добряче приголомшена тим, що сталося, вона повернулася до Казу.
— Казу, люба, благаю, скажи їй щось… Нехай вона встане! — прохала Гіраї.
— Послухай, я розумію, що тобі довелося пережити, Гіраї.
— То ти можеш щось зробити?
Казу опустила погляд на кавову карафку й на кілька секунд замислилася.
— Не знаю, чи це спрацює… — нарешті озвалася вона.
Гіраї перебувала в такому відчаї, що ладна була спробувати будь-що.
— Байдуже! Будь ласка, зроби це для мене! — Вона знову склала руки, ніби до молитви.
— Гаразд, спробуймо.
Казу підійшла до жінки в білій сукні. Кеї допомогла Гіраї підвестися, і вона уважно спостерігала за діями Казу.
Аж раптом, незрозуміло навіщо…
— Бажаєте ще кави? — знову запитала Казу, хоча чашка була повною по вінця.
— ?
Гіраї та Когтаке схилили голови набік, не тямлячи, що замислила Казу.
Та несподівано жінка в білому погодилася.
— Так, будь ласка, — сказала вона й випила всю каву, що її лише кілька хвилин тому налила Казу, аби зняти прокляття з Гіраї.
Дівчина знову наповнила її чашку. Жінка в білій сукні повернулася до свого роману, наче не трапилося нічого надзвичайного.
А потім…
— Бажаєте ще кави? — знову запитала Казу.
Жінка в білому ще навіть не встигла торкнутися долитої кави, що наповнювала чашку по самі вінця. І все ж знову погодилася.
— Так, будь ласка, — сказала вона й одним махом випила всю каву.
— Хто б міг подумати… — Вираз обличчя Когтаке змінився, коли вона зрозуміла, що замислила Казу. Дівчина намагалася здобути того стільця для Гіраї та все доливала каву жінці в білій сукні.
Казу дотримувалася свого божевільного плану. Наливши свіжої кави, вона знову пропонувала нову порцію, ввічливо запитуючи: «Бажаєте ще кави?» І знову повторювала все спочатку. Жінка в білому щоразу погоджувалася на її пропозицію, відповідаючи: «Так, будь ласка», і випивала каву.
Згодом жінка в білій сукні змінилася, ніби почувалася не надто добре. Вона вже не могла випити каву одним махом, а потягувала її маленькими ковтками. Казу, не вгаваючи, змусила її випити декілька чашок поспіль.