«Ой-ой…»
Кеї пожалкувала про свої слова, щойно вони злетіли з її вуст. Вона хотіла почути, що Мікі залишилася, аби зустрітися з нею, і лише зараз уторопала, яким недоречним було таке пряме запитання. Присоромлено опустила голову. Та цього разу Мікі не мовчала.
— Ну, річ у тім… — почала вона ледь чутно, ніби давно хотіла це сказати. — Я заварюю каву для людей на цьому стільці…
— Заварюєш каву?
— Так, як це раніше робила Казу.
— Он як.
— Тепер це моя робота…
— Справді?
— Так.
На цьому їхня розмова перервалася. Схоже, Мікі більше не знала, що сказати, і знову опустила очі додолу. Кеї теж не могла дібрати слів, але було дещо, про що вона хотіла запитати.
«Усе, що я змогла зробити для тебе — привести тебе в цей світ. Чи можеш ти пробачити мені за це?»
Та як вона могла сподіватися на прощення? Адже була причиною доньчиного смутку. Відповідь Мікі видавалася цілковитою незгодою з її егоїстичним приводом для мандрівки в майбутнє.
«Краще б я ніколи не приходила…»
Їй було страх як важко підняти очі на Мікі, тому вона прикипіла поглядом до чашки з кавою.
Темна поверхня кави легенько тремтіла. З чашки більше не здіймалися вихори пари. Судячи з її температури, зовсім скоро Кеї доведеться повернутися в теперішнє.
«Навіщо ж я сюди приходила? У чому був сенс моєї мандрівки в майбутнє? Тепер усе це здається таким безглуздим. Хіба завдала своїм приходом ще більшого болю Мікі. Що б я не робила, коли повернуся назад, це не зарадить її смутку. Цього мені не змінити. Адже Когтаке повернулася в минуле, однак стан Фусагі анітрохи не поліпшився. І Гіраї теж не змогла завадити смерті своєї сестри».
У чоловіка Когтаке, Фусагі, рано з’явилися симптоми хвороби Альцгеймера. Він поступово втрачав пам’ять та останні кілька років називав дружину на дівоче прізвище. Але минулого місяця всі спогади про Когтаке, здавалося, стерлися з його пам’яті. Тому жінка вирішила, що доглядатиме його як медсестра. Проте коли довідалася про листа, якого Фусагі так і не зміг їй віддати, повернулася в минуле, щоб його отримати.
Гіраї повернулася в минуле побачитися зі своєю сестрою Кумі, яка загинула в автокатастрофі. Кумі не раз приїздила до Токіо зустрітися з Гіраї, від якої відреклися батьки, аби переконати сестру повернутися додому. Але сталося так, що вона залишила цей світ, так і не дочекавшись повернення Гіраї додому. Навіть того дня, коли Кумі загинула, Гіраї навмисне сховалася від неї, щоб уникнути зустрічі. Когтаке й Гіраї побували в минулому, але теперішнє не змінилося. Просто Когтаке отримала свого листа, а Гіраї зустрілася із сестрою. Стан Фусагі погіршується, а Гіраї більше ніколи не побачить Кумі.
«Те саме й у мене. Я ніяк не можу виправити п’ятнадцять років страждань моєї Мікі…»
Хоча Кеї й побувала в майбутньому, як того бажала, її здолав страшенний відчай.
— Ну, я не можу дати каві охолонути… — сказала Кеї й простягнула руку взяти чашку.
«Час повертатися…»
Але тієї миті вона несподівано почула наближення кроків. Мікі вже не стояла біля дверей затильної кімнати, а була просто біля неї.
Кеї поставила чашку на стіл і подивилася на доньку.
«Мікі…»
Кеї не знала, що спонукало її до такої поведінки. Але не могла відвести очей від доньчиного обличчя. Мікі стояла так близько, що вона могла торкнутися її. Дівчина глибоко вдихнула.
— Нещодавно… — сказала вона з тремтінням у голосі.
— …
— Коли ти сказала, що я не хотіла з тобою бачитися… Усе не так…
Кеї слухала, навіть не кліпаючи, і ловила кожне її слово.
— Я завжди думала, що коли ми зустрінемося, я захочу поговорити з тобою…
Кеї й сама стільки всього хотіла запитати.
— Та коли це сталося, я не знала, що сказати.
Кеї теж не знала, що сказати. Вона боялася реакції Мікі. Не могла передати свої думки й почуття словами.
— І так… часом мені бувало сумно…
Кеї могла собі це уявити. Від самої думки про самотню Мікі в неї стискалося серце.
«Я не можу позбавити тебе того смутку».
— Але…
Мікі сором’язливо посміхнулася й ступила ще один крок до Кеї.
— Я справді вдячна за життя, яке ти мені дала.
Щоб сказати це, потрібна була велика хоробрість. І Мікі точно довелося зібрати всю свою сміливість, щоб зізнатися в цих почуттях матері, яку вона вперше зустріла. Її голос тремтів, та це лише свідчило про щирість дівчини.
«Але…»
Щоками Кеї покотилися великі сльозини.