Після тримісячного перебування в закладі доктора Гесліна, де мені тільки зрідка, і то лише на кілька хвилин, дозволяли поглянути на хворого, в ньому відбулася невелика зміна, настало певне заспокоєння, — я не кажу поліпшення його стану, а саме заспокоєння, що дало лікареві підставу погодитись на переведення його під домашній нагляд до тихого Пфайферінга. Це було бажане ще й з фінансових міркувань. Отже, хворий знов опинився у звичному оточенні. Спершу йому доводилося терпіти присутність санітара, який його привіз. Але з його поведінки виявилося, що він не потребує такого нагляду, тому всі турботи про нього знов перейшли в руки домашніх, насамперед пані Нічичирк, яка, відколи Гереон привів у дім моторну невістку (Клементина тим часом стала дружиною начальника залізничної станції у Вальдсгуті), пішла на спочинок і мала вдосталь часу, щоб по-людяному доглянути й оточити увагою свого багаторічного пожильця, що давно вже став для неї немовби сином, тільки якоїсь вищої породи. Він нікому так не довіряв, як їй. Для нього явно було найбільшим задоволенням сидіти руч-об-руч із нею в абатському покої чи на городі за домом. Так вони сиділи вдвох і тоді, коли я вперше після його повернення з лікарні приїхав до Пфайферінга. Він підвів на мене очі, і в його погляді майнуло щось гаряче й неспокійне, яке, на мій жаль, відразу ж заступило похмуре невдоволення. Може, він упізнав у мені супутника свого свідомого життя й не хотів, щоб йому хтось нагадував про нього. Коли пані Нічичирк лагідно почала вмовляти його озватися до мене ласкавим словом, обличчя в нього ще дужче спохмурніло, на ньому з'явився навіть погрозливий вираз, і мені не лишалося нічого іншого, як сумно піти собі.
І все-таки пора було написати листа його матері, обережно пояснивши їй, що сталося. Далі відкладати не можна було, вона мала право довідатися про все. Довго чекати відповіді не довелося, другого ж таки дня надійшла телеграма, яка сповіщала про її негайний приїзд. Адріана, як я вже казав, повідомили про те, що його мати прибуває до Пфайферінга, хоч ні в кого не було певності, зрозумів він те повідомлення чи ні. Але за годину, коли всі думали, що хворий задрімав, він непомітно вийшов із дому, і Гереон з наймитом догнали його аж біля Довгого Кадовба: він скинув із себе верхній одяг і вже по шию зайшов у став дно якого стрімко опускалося вниз. Ще мить, і він зник би під водою, але наймит кинувся за ним і витяг його на берег Поки його вели додому, він весь час жалівся на те, що в Довгому Кадовбі холодна вода, а тоді додав, що дуже важко втопитися у ставу, в якому часто купався і плавав. Насправді ж він ніколи не купався в Довгому Кадовбі, тільки хлопцем ще плавав у його двійникові, своєму рідному Коров'ячому Жолобі.
Я мав підозру, яка майже переросла в певність, що й за цією невдалою спробою втекти зі світу стояла містична ідея порятунку, добре відома давній теології, особливо ранньому протестантизмові, а саме: думка, що ті, хто вклав угоду з дияволом, усе-таки ще можуть урятувати свою душу, «пожертвувавши тілом». Може, крім інших причин, Адріана підбила на його вчинок ще й ця ідея, а чи добре зробили, що не дали йому здійснити задумане, — Бог його знає. Не всьому, що робить людина у стані божевілля, треба ставати на заваді, і обов'язок зберегти життя в цьому випадку був обов'язком тільки щодо його матері — бо мати безперечно захоче віднайти сина краще божевільним, ніж мертвим.
Вона приїхала, кароока вдова Йонатана Леверкюна, з рівно зачесаними на проділ сивими косами, сповнена рішучості повести свого блудного сина назад у дитинство. Під час побачення Адріан, тремтячи, припав до грудей тієї, яку звав «матусею» і «ти» — тим часом як іншу жінку, що тепер трималася віддалік, звав «матусею» і «ви», — а вона йому щось казала й досі ще мелодійним голосом, якому ніколи не було дозволено співати. Та коли вже вони їхали на північ, додому, на щастя, в супроводі знайомого Адріанові санітара з Мюнхена, син невідомо чому, цілком несподівано для всіх, розлютився на матір. Напад люті був такий шалений, що пані Леверкюн решту дороги, майже половину її, довелося просидіти в іншому купе, а хворого залишити на санітара.