Я дивлюсь на пасмо чорного волосся, що піднеслось похмурим полум'ям над важким опуклим чолом Івана Васильовича Ґулі. Я дивлюсь на його схрещені руки, на схилену голову, і мені здається, що я розумію його. Мені здається, що я розумію цю його професіоналізовану абстракцію думки, ізольованість його концепцій, фахову специфікацію мислення. Усі речі, ідеї, явища він сприймає виключно за функціями тієї установи, де він працює як службовець. Увесь світ і все, що є в світі, то для нього тільки пам'ятки культури, старовини й мистецтва, що повинні бути зареєстровані, підлягають охороні й відрізняються між собою в залежності від того значення, яке вони мають: пам'ятки місцевого значення, республіканського, всесоюзного й світового.
Ідеалом для Ґулі було б перетворити всесвіт в ґрандіозний музей, де кожна річ була б заінвентаризована, точно визначена, описана, занесена на картку під певним числом з додатком малюнка або фота, з датою вступу, від кого придбано й ціни.
Світ повинен бути каталогізований. В його, Ґулевому, ідеальному світі підтримувалася б завжди стала температура, речі піддавалися б сезоновому діянню формаліну. Міль, хробачок, вогкість, цвіль, коливання температури — ці найбільші вороги людства й культури, будуть остаточно переборені й ліквідовані. Рішення Комітету охорони пам'яток будуть остаточні й не підлягатимуть жадному оскарженню.
Я добре пам'ятаю, з якою настирливістю, упертістю, з яким ентузіястичним паланням він домагався в Харкові, щоб йому як уповноваженому Комітету, окрім посади діловода, запровадили в штат також посаду друкарки. З його слів і доказів виходило, що доля людства залежна саме від того, як буде розв'язана ця справа. Чи будуть збільшені штати й бюджетні асиґнування на придбання шафи, течок, склографу, атраменту, стільців, вентилятора й матки для витирання ніг. Бухгальтер Комітету лякався Ґулиного приїзду як стихійного лиха. Він тікав в ті дні і не з'являвся на службу. Навіть риб'ячий, вогкорукий Петро Йванович Стрижиус, секретар Комітету, втрачав як на той час свою рівновагу. Він сидів, почервонівши, розгублено кліпаючи повіками, абож доходив навіть до того, що починав метушитися.
Ґуля бив в барабани. Він уперто відстоював необхідність придбання матки для ніг. Вів систематичну облогу на голову Комітету. Зчиняв бучу в Наркомосі, тероризував всю канцелярію Уповноваженого Головнауки.
Тільки повновласті, надані Комітету охорони пам'яток, забезпечили б збереження людської культури. Людство мало б повний корпус виданих і розшифрованих папірусів. Мало б не фраґменти, а повну збірку творів Геракліта. Воно не страждало б, не знаючи досконалого списку «Слова о полку Ігоревім», «Джоконда» Леонарда да Вінчі не була б викрадена з паризького Лювру. Були б видані всі твори і всі листи Ганни Барвінок. Усі старі хати на Україні були б описані, зфотографовані й виміряні. Було б заборонено розорювати в степах скитські кургани. Був би створений окремий Музей, і в ньому фахівці вивчали б зібраних тут кам'яних баб.
Ґуля пропонує нам наповнити чарки слив'янкою, міцною, як спирт, і солодкою, як зацукрений мед, і випити за всіх тих, що розуміють провіденціональне значення справи охорони пам'яток. Те, що в устах кожного іншого здалось би бляґерством, у Ґулі згучить зворушливо й щиро.
Його палкий тост приймають з ентузіязмом. Йому тиснуть руки. Чи точніше: він, Ґуля, тисне всім руки. Його вітають і йому дякують, що він висловив правдиві почуття всіх нас, тут зібраних.
В кімнаті жвавішає.
Розділ 41Арсен Петрович сидить на м'якому, обитому сіророжевим рипсом низькому кріслі, і тому, що крісло низьке, гострі коліна його ніг, зігнених під кутом, приходяться на рівні грудей, і жовтий кістяк руки він вплів у сивину своєї бороди.
— Вас цікавить, що таке знищення? Ми всі сповнені страху перед катастрофою. Ми говоримо про зрушення й кризи.
Він робить коротку павзу, підносить вгору свій келішок і дивиться на густу прозору рідину, що рубіном прояснює в світлі електричної лямпочки. Він оглядає нас і каже.
— Але я бачу, що ви вагаєтеся. Ви не знаєте, чому віддати перевагу, ненависті або милосердю. Ненависть вас стомила, і ви волієте шукати порятунку для себе в милосерді. Я поділяю ваші почуття, але я не певен, чи хочете ви милосердя лише для себе чи також і для всіх інших? Чи ваше милосердя живе, чи воно постало виключно з свідомости вашої слабкодухости?