Сучасна людина не знає цієї любовної уваги до речей, пошани до речової творчости. З неї не є чоботар, швець, тесляр, кравець, стельмах, лимар, гутник, годинникар. Вона не виробляє речей. За ціле життя своє робітник не зробить жадного дизеля, жадного паротяга, жадної голки. Система конваєра розкладає роботу на низку часткових примітивних вправ.
Сучасна людина — детальний робітник, робітник деталів, споруджувач приміток. Сучасна людина виконує часткову функцію. Одна людина продає сірники, інша зельтерську воду, ще третій одчиняє двері, чистить черевики, пришиває ґудзики, пише розвідки про «утворення нового наріччя на Далекому Сході та про місце різних слов'янських мов у цьому наріччі».
Мистець кинув малювати природу й відтворює продукти виробництва, лябораторні речі й хемічні формули, що втратили свою конкретність. Мистець відтворює не природні особливості й форми речей, а зв'язки й взаємини, що обертають річ у функцію виробничих залежностей.
Дріб'язкові люди обурюються з зеленого неба, синіх дерев, з картини, на якій нічого не намальовано, з малюнків, подібних на дитячі абож на малюнки дикунів, — але для сучасного майстра, що, супроти анатомічних і біологічних законів, малює потвор, це й значить творити всесвіт і людей такими, якими вони єсть.
Комаха — Доктор Серафікус — і був такий: безпредметний, людина запереченого біологізму, «приміткового», замкненого, схематичного існування.
Розділ 10Після доповіді, ерудитної, але недоладної, загаченої цитатами, грецькими, латинськими, англійськими й німецькими, дещо суперечної, що в ній Комаха не згоджувався з думками попередніх дослідників, а опоненти, які брали участь у дискусії, не згодилися з думками, висловленими Комахою, він збирався, як завжди, непомітно втекти. Та на цей раз йому не пощастило цього зробити: Корвин уважно за ним стежив. Він твердо пам'ятав наказ Вер познайомити їх з Комахою і, як тільки помітив, що Комаха десь повіявся, він прожогом кинувся за ним і наздогнав при виході.
— Почекайте-но, Василю Хрисанфовичу! В мене до вас є маленька справа.
Комаха був незадоволений з того, що його затримують, але спинився. Він подивився на гострий, як у Гоголя, ніс Корвина, на його тонкі губи, на його темні кістляві пальці, щось хотів сказати, але забув і не сказав нічого.
Корвин узяв Комаху за талію.
— Я хотів вам запропонувати, докторе, піти з маленькою компанією до каварні випити чашку кави.
Слова Корвина не дійшли до свідомости Комахи. З Комахою іноді траплялися такі чудні переходи у становище цілковитої відсутности.
Комаха не відповів нічого. Він не чув. Він був відсутній.
Корвин потрусив Комаху за руку:
— Прокиньтесь, докторе. Я кажу вам: ходімте до каварні пити каву.
— Я? Каву? Що? Яку каву! Ага, каву. Ні!
Комаха одвернувся вбік, насумрився й надув губи. Мистецтво впертости — нелегке мистецтво, але Комаха досконало володів цим витонченим мистецтвом примхуватої насумрености.
Він мовчав. Корвин благав, прохав, настоював, запевняв. Будь-що-будь він намагався переламати Комашину впертість.
Комасі довгі й настирливі умовляння Корвина здалися цілком безпідставними й необґрунтованими. Він вирішив поставити справу на суто формальний ґрунт.
— Насамперед, — сказав Комаха, нахиляючи до Корвина свою велику в тяжких окулярах голову й витягнувши вперед товстий, порослий рудуватим волоссям палець, — насамперед, ви мене не попереджали. Я абсолютно досі нічого не знав, що ви мені сьогодні збираєтеся запропонувати йти після доповіді пити каву. Ви знаєте, Корвине, я не люблю жадних несподіванок.
Комаха з докором подивився на Корвина, на його візитку, портфель і, подумавши: — «Порожня, прикра й несерйозна людина! До того ж обридлива!», — розвинув свою арґументацію далі:
— Після доповіді, — сказав Комаха, — я маю намір іти додому й лягти спати. Знов, повторюю, зі мною ані ви, ані хто інший не вмовлявся заздалегідь, і я нікому нічого не обіцяв. Я прочитав доповідь, я виконав свій обов'язок перед громадянством, зробив, що мусів зробити, і, отже, не бачу жадних підстав, щоб мене ще чимось турбували абож іще вимагали чогось від мене.
Комаха оперував арґументами, які здавались йому бездоганними в своїй логічній довершеності. Тріюмфуючи, він повторив:
— Щоб ще чогось вимагали…
На жарти можна відповісти жартами, але кожна відповідь на ці смішні безглуздості, на цю марудну нісенітницю бриніла б знущанням зі здорового глузду. Дарма що Корвин добре знав свого приятеля, але й досі, після довголітнього знайомства, звички Серафікуса логічно обґрунтовувати яку-небудь плутану нісенітницю продовжували дратувати його. Розмовляти з Комахою — сердитись. Корвин розсердився.