Ден нахилив пляшку і зняв кришку. Оранжевий струмінь під високим тиском вдарив Біллі в обличчя. Він кашляв і відпльовувався, проте наразі сонливості як не було.
— Господи, дитино! Навіщо ти це робиш?
— Це ж подіяло, хіба не так? — Ден вручив йому все ще шипучу воду. — Решту влий собі в горло. Вибач, але тобі не можна більше засинати, як би тобі цього не хотілося.
Поки Біллі, перехиливши пляшку, поглинав содову, Ден нахилився і знайшов важіль регулювання сидіння. Він потягнув його однією рукою, одночасно смикаючи іншою за кермо. Сидіння стрибнуло вперед. У результаті Біллі хлюпнув «Фантою» собі на підборіддя (і пробурмотів фразу з тих, що їх дорослі зазвичай не промовляють у присутності юних дівчаток з Нью-Гемпширу), але тепер Абрині ноги сягали до педалей. Ледь-ледь. Ден рушив пікап заднім ходом і так повільно задкував, виводячи його навскоси на дорогу. Коли вони вже опинилися на асфальті, він з полегшенням зітхнув. Застрягти в канаві при глухому вермонтському шосе, це не вельми просунуло б уперед їхню справу.
— Ти знаєшся на тому, що зараз робиш? — запитав Біллі.
— Так. Робив це все життя… хоча була невеличка перерва в часі, коли штат Флорида забрав у мене права. Я на той час перебував у іншому штаті, але є одна така дрібничка, що зветься принципом юридичної взаємності. Заборона п’яницям подорожувати по всій нашій великій країні.
— Ти Ден.
— Винний по всіх пунктах, — сказав той, вдивляючись поверх керма. От аби була якась книжка, на яку можна було б сісти, але оскільки книжки він не має, йому залишається робити все, що змога, і то якомога краще. Він ввімкнув першу передачу і поїхав.
— Як ти забрався всередину неї?
— Не питай.
Крук був казав щось (чи тільки подумав, Ден не знав, як саме це було) про дачні дороги, і приблизно через чотири милі по шосе № 108 вони побачили путівець з прибитим до сосни дерев’яним щитом, на якому був напис: ЩАСЛИВА МІСЦИНКА БОБА І ДОТ. Якщо це не була дачна дорога, то їх взагалі не існувало. Ден завернув туди, руки Абри раділи гідропідсилювачу керма, і ввімкнув дальнє світло. За чверть милі далі просіку перегороджував важкий ланцюг, на якому висіло далебі менш благодушне застереження: ЗАБОРОНЕНО. Ланцюг — це добре. Це означало, що Боб і Дот цього вікенда не влаштовують у своєму щасливому містечку якоїсь виїзної вечірки, а чверть милі поодаль від шосе достатньо для забезпечення їм приватності. Був там іще один бонус: кульверт, з якого струменіла вода.
Він вимкнув фари і двигун, потім обернувся до Біллі.
— Бачиш оту трубу? Піди, змий «Фанту» собі з обличчя. Добре вмийся. Тобі треба позбавитися сонливості, якомога краще протверезіти.
— Я не сонний, — сказав Біллі.
— Недостатньо. Намагайся на намочити собі сорочку. А коли це зробиш, причеши волосся. Тебе чекає вихід на публіку.
— Де ми?
— Вермонт.
— Де той парубок, що мене викрав?
— Мертвий.
— Із чортами упокій! — вигукнув Біллі. І потім, після миті роздумів: — Як щодо тіла? Де воно?
Пречудове питання, але не те, на яке Денові хотілося відповідати. Чого йому хотілося — щоб усе це закінчилося. Все це виснажувало і дезорієнтувало, як тисяча чортів.
— Зникло. Це все, що тобі достатньо знати.
— Але ж…
— Не зараз. Вимий собі обличчя, потім пройдися кілька разів туди-сюди по дорозі. Помахай руками, глибоко подихай, щоби був ясний, як скло.
— У мене голова, як та курва, болить.
Дена це не здивувало.
— Коли повернешся, наша дівчинка, мабуть, знову стане дівчинкою. Отже, тобі доведеться кермувати. Якщо достатньо протверезієш, щоб пристойно виглядати, поїдеш до найближчого міста, де є мотель, і зупинишся в ньому. Ти подорожуєш зі своєю онучкою, второпав?
— Йо, — сказав Біллі. — Моя онука. Аббі Фрімен.
— Щойно там оселишся, подзвониш на мій мобільний.
— Бо ти будеш там… там, де решта тебе зараз.
— Правильно.
— Це ж закреп тями вищої проби, друзяко.
— Так, — сказав Ден. — Безумовно, так воно й є. І наша справа розкріпити цей закреп.
— Окей. Яке тут найближче місто?
— Не маю уявлення. Я не хочу, щоб ти вскочив у якусь халепу на дорозі, Біллі. Якщо ти не провітриш собі мозок достатньо, щоб зі швидкістю миль двадцять-тридцять за годину повести машину, а потім оселитися в мотелі без того, щоб хлопець на реєстрації викликав копів, вам з Аброю доведеться провести ніч у кабіні цього пікапа. Без комфорту, але в безпеці.
Біллі прочинив двері з пасажирського боку.
— Дай мені десять хвилин. Я зможу справити за тверезого. Робив таке й раніше. — Він підморгнув дівчинці за кермом. — Я працюю у Кейсі Кінгслі. Ненавидить пияцтво, пам’ятаєш?