Люсі підвелася.
— Досить теревенів. Я хочу зараз же їхати до неї. Всі скористайтеся ванною кімнатою, бо щойно ми вирушимо, зупинятись не будемо, поки не приїдемо до того мотелю.
Ден спитав:
— А в Кончетти є комп’ютер? Якщо є, мені треба швиденько проглянути дещо, перш ніж ми вирушимо.
Люсі зітхнула.
— Він у її кабінеті, і пароль, я впевнена, ти зразу вгадаєш. Але якщо затримаєшся довше, ніж на п’ять хвилин, ми вирушимо без тебе.
Роза лежала в своєму ліжку пряма, як голобля, і тремтіла від духу й люті.
Вона почула, коли о чверть на третю завівся чийсь двигун. Духоголовий Стів і Баба Росіянка. Коли за двадцять хвилин до четвертої завівся другий двигун, вона це також почула. Горошина і Стручок. Разом із ними Ніжна Террі Пікфорд, поза всякими сумнівами, нервово виглядає у заднє вікно, чи нема там десь Рози. Велика Мо просилася з ними — благала, щоб її взяли, — але вони їй відмовили, бо Велика Мо несе в собі цю хворобу.
Роза могла б їх зупинити, але навіщо перейматися. Най самі для себе відкриють, що таке життя в Америці, коли поряд нема Правдивого Вузла, щоб захистив їх у якомусь кемпінгу чи прикривав спину в дорозі. «Особливо після того, як я накажу Лакузі Сліму анулювати їхні кредитні картки і випорожнити їхні багаті банківські рахунки», — подумала вона.
Лакузі далеко до Джиммі Арифметики, але це він проробити здатний, всього лише натиснувши на пару кнопок. І він залишиться тут, щоби це зробити. Лакуза буде триматися. Як і всі добрі… чи майже всі добрі. Брудний Філ, Енні Фартушок і Дизель Даґ вже не їхали назад. Вони між собою проголосували і вирішили натомість прямувати на південь. Діз сказав їм, що Розі більше не можна довіряти і, крім того, давно пора було розрубати Вузол.
«Нехай тобі пощастить, хлопчику дорогенький», — думала вона, стискаючи й розтискаючи кулаки.
Розпорошення Вузла — жахлива ідея, але прорідження стада — справа хороша. Тож нехай собі слабаки тікають, а болящі помирають. Коли те суче дівчисько також буде мертвим і вони заковтнуть її дух (Роза вже не мала ілюзій щодо утримування її в ув’язненні), ті двадцять п’ять осіб, що залишились, стануть сильнішими, ніж будь-коли. Вона журилася за Круком, розуміючи, що більше не буде когось, хто зумів би стати йому повноцінною заміною, але Мітка Чарлі намагатиметься виконувати відповідні обов’язки якомога краще. Та й Арфіст Сем також… Кривий Член… Жирна Фанні й Довгий Пол…
Скнара Ґ — не найяскравіша лампочка, натомість вона вірна і не ставить зайвих запитань.
Крім того, коли ті повтікали, того духу, що ще зберігається в сейфі, вистачить надовше і він зробить їх сильнішими. Їм треба стати сильнішими.
«Приїзди до мене, мале курвисько, — думала Роза. — Побачимо, наскільки ти сильна, коли проти тебе буде дві дюжини. Побачимо, чи сподобається тобі, коли ти виступиш одна проти цілого Вузла. Ми з’їмо твій дух і висмокчемо твою кров. Але спершу ми вип’ємо твої крики».
Роза вдивлялася в темряву, слухаючи віддалені вже голоси втікачів, тих, безвірних.
Почувся делікатний, несміливий стук у двері. Пару секунд Роза лежала мовчки, розмірковуючи, а потім рвучко спустила ноги з ліжка.
— Заходь.
Вона була голою, але не робила спроб чимсь прикритися, коли досередини, немов крадькома, пробралася Тиха Сарі, безформена постать в одній зі своїх фланелевих нічних сорочок, чубчик мишачого кольору падав їй на брови, звисаючи майже перед очі.
— Мені песяльно, Лосо.
— Я тебе розумію. Мені теж печально.
— Я сумую са Еньї.
А, так, Енді — мугирське ім’я Ендрії Стайнер, чий батько витрахав людяність з неї задовго до того, як її знайшов Правдивий Вузол. Роза згадала, як роздивлялася на неї того дня, в кінотеатрі, і як, пізніше, вона проривалася крізь своє Навернення, відважно надсаджуючи собі кишки, сповнена сили волі. Енді Зміїне Жало залишилась би поряд. Зміїне Жало пройшла б крізь вогонь, якби Роза сказала, що так потрібно Правдивому Вузлу.
Вона простягнула руки. Сарі поспішливо подріботіла до неї і поклала голову Розі на груди.
— Пес неї я хосю помелти.
— Ні, рибонько, я так не думаю. — Роза затянула це крихітне створіння до ліжка і міцно обняла. Там не було нічого, крім дрібного кістяка, що тримався купи дещицею м’яса. — Розкажи мені, чого ти насправді хочеш.
Під сплутаним чубчиком спалахнула пара диких очей:
— Помспти.
Роза поцілувала одну щоку, потім іншу, потім тонкі, сухі губи. Трохи відсторонившись, вона сказала: