Роза придивилася ще дужче, тепер зосереджуючись на ході того чоловіка. Вона вирішила, що він не такий молодий, як їй здалося спершу. Він походжав, фактично, як людина далеко немолода. Як ніби в нього далебі не початковий артрит. І чому дівчинка сидить так нерухомо?
Роза відчула першу пульсацію тривоги.
Щось тут не так.
— Вона дивиться на містера Фрімена, — сказала Абра. — Нам треба йти.
Він відчинив французькі двері, але вагався. Щось у її голосі.
— Щось не так, Абро?
— Я не знаю, можливо, нічого, але мені це не подобається. Вона дивиться на нього, ну дуже прискіпливо. Нам треба зараз же йти.
— Я мушу спершу дещо зробити. Намагайся бути готовою і не дуже лякайся.
Ден заплющив очі й пішов до комори в закапелку свого розуму. Справжні скриньки за всі ці роки покрилися б порохом, але дві, які він тут поставив, коли ще був дитиною, залишалися блискучими, як свіжачки. А чому ні? Їх було зроблено з чистої уяви. Навкруг третьої — тієї, що нова — висіла легенька аура, і він подумав: «Не дивно, я ж хворий».
Не переймайся. Цій стояти тут лише якийсь час. Він відкрив найстарішу з інших двох, готовий до будь-чого… і знайшов… нічого. Чи то майже. У скриньці, де впродовж тридцяти двох років було замкнено місіс Мессі, лежала купка темно-сірого попелу. Натомість в іншій…
Він усвідомив, який був ідіотизм з його боку казати їй, щоб не лякалася.
Абра заверещала.
На задньому ґанку будинку в Енністоні Абра почала корчитися. Засмикалися її ноги: ступні відбивали дрібушечки по сходинках; одна рука — безживна, як риба, витягнута на річковий берег і полишена там помирати, — відкинула геть у повітря покривдженого, замурзаного Гоппі.
— Що з нею коїться? — закричала Люсі.
Вона кинулась до дверей. Девід стояв застиглий — паралізований виглядом своєї дочки в корчах, — але Джон обхопив правою рукою Люсі за талію, а лівою вище грудей. Вона хвицалася:
— Пусти мене! Я мушу бігти до неї!
— Ні! — закричав Джон. — Ні, Люсі, тобі не можна!
Вона вже мало не вирвалася, але тут її вхопив і Девід.
Вона обм’якла, подивившись спершу на Джона:
— Якщо вона там помирає, я все зроблю, щоб ти потрапив до в’язниці. — Потім її погляд — очі крижані, ворожі — перевівся на чоловіка: — А тобі я ніколи не пробачу.
— Вона заспокоюється, — промовив Джон.
На ґанку судоми Абри ослабнули, потім припинилися. Але щоки в неї були мокрими і сльози ще сочилися з-під її заплющених повік. У світлі помираючого дня вони виринали крізь її вії, немов коштовні камінчики.
У дитячій спальні Денні Торренса — у кімнаті, зробленій лише зі спогадів, — Абра вчепилася в Дена, заховавши обличчя в нього на грудях. Коли вона заговорила, голос її звучав приглушено.
— Той монстр… він уже зник?
— Так, — сказав Ден.
— Присягаєшся ім’ям своєї матері?
— Так.
Вона підняла голову, спершу дивлячись на нього, щоб упевнитися, що він каже правду, а потім наважилася озирнути кімнату.
— Та усмішка, — її аж пересмикнуло.
— Так, — промовив Ден. — Гадаю… він зрадів поверненню додому. Абро, з тобою все буде гаразд? Бо ми мусимо зробити це зараз. Якраз час.
— Я в порядку. Але якщо… якщо воно повернеться?
Ден подумав про скриньку. Вона залишилася відкритою, але закрити її знову буде досить легко. Особливо за допомоги Абри.
— Я не думаю, щоб він… воно… захотіло мати з нами якісь справи, серденько. Ходімо. Лише пам’ятай: якщо я накажу тобі вертатися до Нью-Гемпширу, ти йдеш звідси геть.
І знову вона не відповіла, і не було вже часу про це дискутувати. Час минав. Він зробив крок крізь французькі двері. Вони виводили на початок стежки. Абра йшла поруч нього, але втратила суцільність, яку мала в кімнаті пам’яті, і знову почала мерехтіти.
«Тут, надворі, вона сама, немов примарна людина», — подумав Ден. Він збагнув, як сильно, як беззастережно вона себе підводить під ризик. Йому не подобалося думати, наскільки ненадійною може бути зараз її сполученість з власним тілом.
Рухаючись стрімко, але не бігом (це привернуло б увагу Рози, а їм треба було подолати щонайменше сімдесят ярдів, перш ніж задня стіна «Оверлук Лоджа» затулить їх від оглядової платформи), Ден і його партнерка, примарна дівчинка, перетнули галявину і вийшли на брукований кам’яною плиткою хідник між тенісними кортами.