Вони досягли тилу кухні, і нарешті одоробло «Лоджа» сховало їх від платформи. Тут звучав рівномірний гул витяжного вентилятора і допливав сморід гнилого м’яса зі сміттєвих баків. Він взявся за задні двері, вони виявилися незамкненими, але він затримався на мить, перш ніж їх відчинити.
(«чи всі вони»)
(«так всі окрім Рози… вона… мерщій Дене ти мусиш бо»)
Очі Абри, мерехтливі, немов очі якоїсь дитини в старому чорно-білому фільмі, були розширені тривогою.
— Вона розуміє, що щось іде неправильно.
Роза обернула свою увагу до сучого дівчиська, яке все ще сиділо на пасажирському сидінні пікапа, голова її похилена, сама нерухома, як і було. Абра не дивилася на свого дядька — якщо той взагалі її дядько — і не робила навіть поруху, щоб вийти з машини. Індикатор тривоги в голові Рози перескочив з Жовтої Небезпеки до Червоної Бойової Готовності.
— Агов! — голос долинув нагору, до неї, крізь розріджене повітря. — Агов, ти, стара торба! Дивися сюди!
Вона перекинулась поглядом до того чоловіка на парковці й дивилася, близька до ошелешення, як він здіймає над головою руки, а потім робить велике хистке колесо. Вона подумала, ось-ось він зараз впаде на сраку, але єдиним, що впало на асфальт, був його кашкет. А тим, що відтак відкрилося, було тонке сиве волосся старого чоловіка за сімдесят. А може, й за вісімдесят.
Роза знову подивилася на дівчину в кабіні пікапа, яка залишалася так само абсолютно нерухомою, з похиленою головою. Вона не виявляла жодного інтересу до вибриків свого дядька. Раптом її осінило, і Роза зрозуміла те, що мусила б побачити відразу, аби трюк не був таким нахабним: це ж манекен.
«Але вона тут! Мітка Чарлі відчуває її, всі вони в «Лоджі» відчувають її, вони всі разом, і вони знають…»
Всі разом у «Лоджі». Всі разом в одному місці. А хіба це була Розина ідея? Ні. Ця ідея прийшла від…
Роза метнулася до сходів.
Позосталі члени Правдивого Вузла скупчилися разом біля двох вікон, що виходили на парковку, й дивилися, як Біллі Фрімен вперше більш як за сорок років крутить колесо (до того ж останній раз, коли він робив цей трюк, Біллі був п’яний). Петті Хінка аж розреготалася.
— Що це заради Бога…
Стоячи спинами, вони не бачили, як з кухні до зали увійшов Ден, не бачили дівчинки, яка, то з’являючись, то щезаючи, мерехтіла поряд з ним. Дену вистачило часу помітити дві купки одягу на підлозі й зрозуміти, що кір Бредлі Тревора вперто продовжує робити свою роботу. Потім він сягнув усередину себе, сягнув глибоко й знайшов третю скриньку — ту, що протікала. І розкрив її навстіж.
(«Дене що ти робиш»)
Він нахилився вперед, упершись долонями собі в стегна, в його шлунку пекло, немов там вирував гарячий метал, і видихнув останній «хап» старої поетки, який вона вільно подарувала йому зі своїм останнім передсмертним цілунком. І тоді з його рота вирвався довгий струмінь рожевої імли, котра, вдаряючи в повітря, набувала глибокого червоного кольору. Спершу він не міг сконцентруватися на чомусь іншому, крім благословенного полегшення всередині свого тіла, поки його полишали отруйні рештки Кончетти Рейнолдс.
«Момо!» — скрикнула Абра.
На платформі вибалушилися Розині очі. Суче дівчисько зараз у «Лоджі».
«І ще хтось інший разом з нею».
Вона встрибнула в цей, новий, мозок, навіть не думаючи. Обшукуючи. Ігноруючи маркери, що вказували на великий дух, тільки намагаючись зупинити його раніше, ніж він зможе зробити те бозна-що, що він має намір зробити. Ігноруючи жахливу ймовірність того, що вже пізно.
Правдиві обернулися на Абрин скрик. Хтось — це був Довгий Пол — промовив:
— Що ще, чорти забирай, це за таке?
Червона імла зійшлася в жіночу постать. Крихітну мить — точно, не довше — Ден дивився у вируючі очі Кончетти і побачив, що вони юні. Все ще слабосилий і зосереджений на своєму фантомі, він не мав уявлення про те, що хтось вломився до його мозку.
«Момо!» — знову зойкнула Абра. Вона простягала руки.
Та жінка в хмарі, можливо, подивилася на неї. Можливо, навіть посміхнулася. А тоді постать Кончетти Рейнолдс зникла, а імла накотилася на скупчених Правдивих, багацько з них вже чіплялися одне за одного в страху і сум’ятті. Дену ця червона хвиля здалася схожою на кров, що розпливається у воді.