А якщо вам трапиться прилучитися до гурту тих нещасних людей, які втратили своїх дітей — нічого не залишилося, тільки велосипед на незабудованій ділянці далі по вулиці або маленька шапочка, застрягла між кущів на бережку поблизького струмка, — ви певне ніколи не подумаєте на них. З якого дива? Ні, то, мабуть, якийсь волоцюга. Або (важче повірити, проте це жахливо ймовірне) якийсь хворий уйобок з вашого ж містечка, може, навіть саме з вашого району, може, навіть з вашої ж вулиці, якийсь хворий убивця, збоченець, котрому прекрасно вдається здаватися нормальним, і він ще довго задаватиметься нормальним, аж поки хтось не знайде поклад кісток, схованих у нього в підвалі або похованих на задньому дворі. Ви б ніколи не подумали на людей з автодомів, на тих пенсіонерів середнього віку і життєрадісних старих у їхніх гольф-кепі й протисонячних козирках з квітковими аплікаціями.
І в більшості випадків ви будете праві. Тисячі людей живуть, подорожуючи в автодомах, але на 2011 рік тільки один Вузол залишився в Америці: Правдивий Вузол. Їм подобалося всюди їздити, і це було добре, бо вони мусили. Якби вони залишалися на одному місці, врешті-решт вони привернули б до себе увагу, бо вони не старішали, як інші люди. Енні Фартушок або Брудний Філ (мугирські імена — Енн Ламонт і Філ Капуто) могли за одну ніч постаршати на двадцять років. Маленькі близнята (Горошина і Стручок) могли раптом з двадцятидворічних перетворитися на дванадцятирічок (чи близько того), повернувшись до віку свого Навернення, хоча їхнє Навернення відбулося значно давніше. Зараз єдина дійсно молода особа серед Правдивих — Ендрія Стайнер, відома тепер як Енді Зміїне Жало… та й навіть вона насправді не така молода, як на вигляд.
Тремтяча, буркотлива вісімдесятилітня старенька леді раптом стає шістдесятилітньою. Шкірястий старий джентльмен сімдесяти років здатен відкинути свою ковіньку геть; пухлини на його руках і обличчі зникають.
Чорноока Сузі позбавляється своєї поривчастої кульгавості.
Дизель Даґ з напівсліпого, з катарактами, стає гострооким, чарівним чином зникає його лисина. Відразу й зненацька, зирк-позирк, і йому знову сорок п’ять.
Випрямляється горбата спина в Духоголового Стіва. Його дружина Червона Баба викидає к бісу ті некомфортні труси-підгузки, взуває свої поцятковані стразами чобітки і каже, що бажає йти танцювати лінійні танці[151].
Маючи час спостерігати такі перетворення, люди почали б дивуватися, люди почали б теревенити. Врешті-решт нагодився б і якийсь репортер, тож Правдивий Вузол мусив би сахатися публічності, як то гадано її сахаються вампіри.
Але оскільки вони не живуть в одному місці (а коли зупиняються на довший період у якомусь зі своїх корпоративних містечок, Правдиві не спілкуються ні з ким поза своїми), вони цілком вписуються в оточення. А чом би й ні? Вони носять такий самий одяг, як і решта людей, що подорожують у трейлерах, на них такі самі дешевезні окуляри, вони купують такі самі сувенірні майки і звертаються за порадою до точнісінько таких же атласів автодоріг ААА[152]. Вони чіпляють такі ж самі постери на свої «Баундери» і «’Баго», вихваляючись найдивнішими місцинами, які відвідали: Я ПРИКРАШАЛА НАЙБІЛЬШУ В СВІТІ ЯЛИНКУ У КРІСТМАСЛЕНДІ! і, тягнучись поза ними по трасі, ви дивитеся на ті самі наліпки на бамперах: СТАРИЙ, АЛЕ НЕ МЕРТВИЙ; РЯТУЙМО МЕДИКЕР[153]; Я КОНСЕРВАТОР І Я ГОЛОСУЮ!!, поки очікуєте можливості для обгону. Вони їдять смажених курчат Полковника[154] і вряди-годи купують квиток моментальної лотереї у тих цілодобових крамничках «легко зайшов — легко вийшов», де продають пиво, наживку, набої, «Motor Trend»[155] і десять тисяч сортів солодких батончиків. Якщо в місті, де вони зупинилися, є зал для гри в бінго, купка їх вирушить туди, займе стіл і вони гратимуть, допоки, заповнивши цілком картку, хтось не вхопить джек-пот. В одному з таких турнірів Скнара Ґ (Ґрета Мур мугирське ім’я) виграла п’ятсот доларів. Вона торжествувала свою перемогу кілька місяців і, хоча Правдиві мають грошей більше, ніж можуть витрачати, це надзвичайно дратувало кількох інших леді. Не вельми радим був також Мітка Чарлі. Казав, що він тоді якраз чекав у себе на В7 п’яти наступних подач із бінго-машини, коли раптом у Ґрети вийшло бінго.
— А ти удачлива сучка, Скнаро, — приказував він.
— А ти невдачливий сучий син, — відповідала вона. І додавала із задавленим гиготінням. — От такий невдачливий, чорний сучий син.
Якщо комусь із них трапляється бути зупиненим через перевищення швидкості або якесь інше незначне порушення дорожніх правил — хай зрідка, але ж таке стається — коп не знаходить нічого, окрім законно виданих водійських прав, дійсних страхових полісів і решти паперів у зразковому порядку. Ніхто й голосу не подасть, поки коп там стоїть зі своїм квитанційним блокнотом, навіть якщо з його боку відбувається очевидне ошуканство. Звинувачення ніколи не заперечуються, і всі штрафи сплачуються невідкладно. Америка — це живий організм, автодороги — її артерії, і Правдивий Вузол прослизає ними, наче кишковий вірус.
Проте нема жодних собак.
Звичайні люди подорожують у своїх автодомах разом у чималому собачому товаристві, зазвичай це такі сральні машинки з білим хутром, розцяцькованими нашийниками і нестерпними характерами. Ви знаєте цю породу; вони такі гавкотливі, що вухам боляче, а їхні пацючі оченята сповнені лячно розумного виразу. Ви бачите, як вони нюшать щось у траві обабіч призначених для вигулювання тварин стежок у відпочинкових зонах при платних дорогах, їхні хазяї тягнуться слідом, з совочками для лайна напоготові. На додаток до звичайних постерів і наліпок, на автодомах цих звичайних мандрівних людей нормально побачити ромбоподібні знаки з написами: ПОМЕРАНЕЦЬ НА БОРТУ або Я ♥ МОГО ПУДЕЛЯ.
Тільки не Правдивий Вузол. Вони не люблять собак, а собаки не люблять їх. Ви могли б сказати, що собаки їх бачать наскрізь. Аж до тих їх гострих, сторожких очей поза купленими на розпродажі темними окулярами. Аж до тих міцних, з довгими м’язами ловецьких ніг під поліестеровими слаксами з «Волмарту». До тих їхніх гострих зубів під коронками, що тільки й чекають вистромитися.
Вони не люблять собак, але вони люблять певних дітей.
О так, вони люблять певних дітей дуже сильно.
2
У травні 2011 року, невдовзі після того, як Абра Стоун відсвяткувала своє десятиліття, а Ден Торренс десятий рік свого членства в АА і тверезості, у двері «ЕрфКрузера» Рози Циліндр постукав Татко Крук. На той час Правдиві зупинилися в кемпінгу «Затишок» на окраїні Лексингтона в Кентуккі. Їхали вони в Колорадо, де проводили зазвичай більшу частину літа в одному зі своїх знаменних містечок, і було воно саме тим, яке Ден інколи відвідував у своїх снах. Зазвичай, їдучи будь-куди, вони не поспішали, але цього літа виникла певна терміновість. Всі з них знали причину, але ніхто про неї не говорив.
Роза все владнає. Як вона завжди це робила.
— Заходь, — мовила вона, і Татко Крук ступив через поріг.
У бізнесові справи він завжди вирушав у добрих костюмах і дорогих, відполірованих до дзеркального блиску туфлях. А інколи, почуваючись консервативним снобом, міг навіть виступати з ціпком. Цього ранку на ньому були мішкуваті штани, що трималися на підтяжках, обстріпана майка, на якій була зображена яблуня (а під нею напис ПОЦІЛУЙ МІЙ САД) та пласка робітницька кепка, яку він, прикриваючи за собою двері, разом змів з голови. Він був Розиним спорадичним коханцем, а також заступником у командуванні, але ніколи не забував виказати до неї свою повагу. Це була одна з багатьох чеснот, які їй у ньому подобалися. Роза не сумнівалася, що Правдиві продовжать діяти під його проводом, якщо вона помре. Якийсь час принаймні. Але впродовж наступних ста років? Мабуть, ні. Ймовірно, ні. Він мав срібного язика і добре все ладнав, коли мусив мати справи з мугирями, але в Татка були лише зародкові здібності до планування і не було справжнього бачення.