Денні обірвав срібний папір, і його очам відкрилася зроблена з пофарбованого зеленим кольором металу скринька. Спереду на ній, під клямкою, містилася кнопкова панель.
— Ух ти, кльово!
— Йо? Тобі подобається? Добре. Я дістав її у «Вестерн Авто»[16]. Чисто американська сталь. Та, яку мені була подарувала Біла Бабуня, мала навісний замок з маленьким ключиком, який я носив у себе на шиї, але то було дуже давно. Зараз уже вісімдесяті, модерна ера. Бачиш кнопкову панель? Все, що тобі тра’ зробити, це набрати п’ять цифер, які ти певен, що не забудеш, а потім натиснути оту маленьку кнопочку, де написано КОД. А потім, у будь-який час коли тобі схочеться відкрити скриньку, набираєш свій код і готово.
Денні був у захваті.
— Дякую, Діку! Я буду в ній тримати мої приватні цінності!
До них належали його найкращі бейсбольні картки, його зароблений в бойскаутах-«вовченятах» почесний значок «Компас», його щасливий зелений камінець і його фотографія, на якій він знятий з батьком у Боулдері на галявині перед тим домом, де вони жили колись в орендованій квартирі, іще до «Оверлука». До того, як все обернулося на зле.
— Це чудово, Денні, я хочу, аби так ти й зробив, але я хочу, щоб ти зробив іще дещо.
— Що?
— Я хочу, аби ти вивчив цю скриньку геть усю зсередини і ззовні. Не просто роздивися на неї; обмацай її. Відчуй її всю цілком. А потім і носа до неї всередину засунь, понюхай, як саме вона там пахне. Вона мусить стати твоєю найближчою подружкою, принаймні на якийсь час.
— Чому?
— Тому що іншу, таку само, як ця, ти помістиш у себе в умі. І та буде навіть більш особливою за цю. І наступного разу, коли поблизу з’явиться та сучка Мессі, ти вже будеш до неї готовим. Я тобі розкажу, як саме, так само, як мені була колись розказала моя рідна Біла Бабуня.
Дорогою назад до квартири Денні залишався небагатослівним. Йому багато про що треба було подумати. Подарунок — зроблену з міцного металу скриньку — він тримав у себе на колінах.
9
Місіс Мессі повернулася приблизно за тиждень. Вона знову чекала у ванній кімнаті, але цього разу лежачи в самій ванні. Денні не здивувався. Вона ж, врешті-решт, колись була й померла у ванні. Цього разу він не тікав. Цього разу він зайшов і причинив за собою двері. Вона, усміхаючись, поманила його до себе. Денні підійшов, також усміхаючись. Він чув звуки телевізора. Мати у себе в кімнаті дивилася «Компанію трьох»[17].
— Привіт, місіс Мессі, — промовив Денні. — Я вам дещо приніс.
В останню мить вона зрозуміла й заверещала.
10
За якусь хвильку у двері ванної кімнати постукала мати.
— Денні? З тобою все гаразд?
— Все добре, мамо. — Ванна була порожня. У ній залишилося хіба що трішки якогось слизу, але Денні гадав, що легко його прибере. Просто змиє водою до каналізації. — Тобі треба сюди? Я скоро виходжу.
— Ні, я просто… просто мені почулося, що ти мене кличеш.
Денні вхопив зубну щітку і відчинив двері.
— Зі мною все на сто відсотків в порядку. Бачиш?
Він широко їй усміхнувся. Зробити це було неважко — тепер, коли місіс Мессі пропала.
Занепокоєний вираз покинув мамине обличчя.
— Добре. Не забудь почистити кутні. Саме там люблять ховатися рештки їжі.
— Почищу, ма.
Зсередини своєї голови, з далекої глибини, де на особливій полиці стояла дублета його особливої скриньки, Денні чув приглушені крики. Він не переймався. Він вважав, що скоро вони припиняться, і виявився правим.
11
Через два роки, в останній день перед вихідними Дня подяки, на середині безлюдних сходів у початковій школі «Алафі»[18], перед Денні Торренсом з’явився Горес Дервент. Плечі його костюма були всипані конфеті. З його зогниваючої руки звисала маленька чорна маска. Він противно смердів могилою.
— Чудова вечірка, хіба ні? — запитав він.
Денні відвернувся і пішов геть, і то дуже швидко.
Коли закінчилися уроки, він зателефонував по міжміському Діку прямо в той ресторан, в якому Дік працював у Кі-Весті.
— Наступний з насельців «Оверлука» знайшов мене. Скільки скриньок я можу мати, Діку? У себе в голові, я хотів сказати.
Дік захихотів.
— Стільки, скільки тобі потрібно, золотко. У тому-то й полягає краса сяйва. Чи ти гадаєш, ніби мій Чорний Дідо був єдиним, кого мені довелося назавжди замкнути?
— Вони там помирають?
Цього разу хихотіння не прозвучало. Цього разу в голосі Діка була так холодність, якої хлопчик ніколи до того не чув.
— Тобі це не байдуже?
Денні було байдуже.
Коли невдовзі після Нового року колишній володар «Оверлука» з’явився знову — цього разу у шафі в спальні Денні — Денні був готовим. Він увійшов до шафи і причинив за собою двері. Скоро по тому на високій ментальній полиці поряд зі скринькою, в якій утримувалася місіс Мессі, з’явилася друга ментальна скринька. Знову чулося грюкання, а також вигадлива лайка, яку Денні запам’ятовував для власного пізнішого використання. Доволі скоро це припинилося. Зі скриньки Дервента, як і зі скриньки Мессі, не чулося нічого, крім тиші. Чи були вони ще живі (на свій упирський манер), більше не мало значення.
Що мало значення, так це те, що їм звідти ніколи не вибратися. Він був у безпеці.
Так він думав тоді. Звичайно, він також думав, що ніколи не питиме, ніколи після того, як бачив, що випивка зробила з його батьком.
Інколи ми просто помиляємося.
Гримуча змія
1
Її звали Ендрія Стайнер, і їй подобалися кінофільми, але не подобалися чоловіки. Що не було дивним, оскільки рідний батько вперше зґвалтував Ендрію, коли їй було вісім. І ґвалтував її надалі впродовж такої ж кількості років. Потім вона поклала цьому край, спершу проткнувши йому яйця, одне по одному, одною з в’язальних шпиць її матері, а потім встромивши ту саму, скрапуючу червоним шпицю своєму предку-ґвалтівникові у ліву очницю. З яйцями було легко, бо він спав, але біль виявився достатнім, щоби його розбудити, попри її особливий дар. Утім, вона була вже доволі величенькою дівчиною, а він був п’яний. Навалившись на нього всім тілом, вона змогла притримати його якраз стільки часу, скільки вистачило, аби зробити coup de grâce[19].
Тепер вона вже мала чотири рази по вісім років і була скитальницею на лиці Америки, а арахісового фермера у Білому Домі замінив колишній актор. Цей новий парубок мав акторське, неправдоподібно чорне волосся, акторську чарівливість та не гідну віри усмішку. Енді бачила один з його фільмів по телевізору. У ньому чоловік, який потім стане президентом[20], грав хлопця, що втратив ноги після того, як його переїхав потяг. Їй сподобалася сама ідея чоловіка без ніг; чоловік без ніг не може тебе догнати і зґвалтувати.
Кіно — це таки штука. Кіно тебе захоплює цілком. Можеш покластися на попкорн і щасливий кінець. Треба знайти чоловіка, щоби пішов з тобою разом, тоді це буде побаченням, а отже, платитиме він. Цей фільм виявився цікавим, з бійками і поцілунками, з гучною музикою. Називався він «Шукачі втраченого Ковчега»[21]. Рука її поточного кавалера перебувала в неї під спідницею, високо на її голому стегні; все ж таки рука — це не прутень. Вона зустріла його в барі. Більшість чоловіків, з якими вона потім ішла на побачення, Енді зустрічала в барах. Він пригостив її чарочкою, але безплатна випивка це не побачення; це просто зйом.
— А що це означає? — спитав він у неї, проводячи кінчиком пальця по її лівій руці вище ліктя. На ній була блуза без рукавів, тому татуювання було добре видно. Вона любила демонструвати своє тату, коли виходила на пошуки того, з ким проведе побачення. Вона хотіла, щоб чоловіки його бачили. Вони вважали його збудливим. Вона зробила його собі у Сан-Дієго[22] того ж року, що вбила свого батька, невдовзі після того.