— Лотто був би жахливим батьком, — сказала вона. — А діти геніїв ніколи не бувають геніями.
— Це точно, — підтвердив Ленд.
Вона доторкнулася до його обличчя. Він здригнувся, а потім нахилився до неї й умостив щоку їй у долоню. Ти ба, яке гарнюнє, подумала вона.
— Я хочу приготувати тобі вечерю, — промовила вона.
— Я із задоволенням повечеряю, — сказав він.
— А потім я хочу, щоб ти взяв мене знову, — сказала вона.
— Я із задоволенням візьму вас знову, — сказав він, сміючись.
На світанку, коли вона прокинулася, будинок затих, і вона зрозуміла, що Ленд пішов.
Ганьба. Треба було затримати його біля себе на якийсь час, подумала вона. Хоча б як чистильника басейну. Живий кардіотренажер. Собака Бог сердито гарчав під дверима, бо його не впускали. Коли Матильда вийшла, собака вскочив всередину й уклався на ліжку.
На кухні був приготовлений фруктовий салат, залитий власним соком. У кавнику стигла кава. У синій мисці, де повільно дозрівали помідори із саду, милий хлопець зоставив конверт із запискою. Матильда так і залишила його там, не торкаючись протягом кількох тижнів. Коли вона дивилася на нього, білого з червоним і синім, то вперше з того часу, як не стало чоловіка, їй здалося, що хтось добрий і ніжний живе разом із нею в цьому будинку. Щось пекуче в ній почало холонути, а при охолодженні — застигати.
Зроби мене щасливим, благав Франкенштейнів монстр свого творця, і я знову буду доброчесним.
10
Матильді було шістнадцять. Вона прокинулась і побачила дядька, який схилився над нею; вона таки навчилася спати в ліжку. Він говорив:
— Орелі, це важливо. Не сходь униз, — і в тиші після цих слів вона почула знизу чоловічі голоси, крики, музику. У нього було непроникне обличчя, але на щоках грав рум’янець. Їй ніхто нічого не розповідав, але вона почала здогадуватися, що її дядько був головним у якійсь поганій організації. Він часто їздив до Філадельфії, шипів накази у величезний, незграбний прообраз мобільного телефона, раптово зникав на кілька тижнів, а потім повертався, якщо не чорний, то засмаглий. [Усе одно в ньому проглядався маленький хлопчик, який плакав від холоду й голоду. Не така вже й солодка ця зіпсутість, породжена прагненням вижити будь-якою ціною.]
Він пішов, а вона ще якийсь час лежала непорушно. Крики тепер не здавалися такими веселими. Вона була зла й перелякана. Коли вона наважилася поворухнутись, то відсунула диван від стіни, перенесла туди ковдру й подушку, і в тій щілині, де можна було ледве поміститися, заснула швидко і спокійно, ніби її там зачинили. Ніхто не заходив до неї вночі, наскільки вона зрозуміла, але в повітрі витала якась тривога, і в неї було таке відчуття, наче вона чогось ледь уникла.
Вона мишкою проскочила свій підлітковий вік. Флейта, плавання, книжки — заняття, де не треба було розмовляти. Вона старалася принишкнути так, щоб дядько про неї взагалі забув.
Ось і випускний клас. Несподівано вона отримує лист, у якому йдеться про те, що її прийнято до навчального закладу, єдиного, куди вона заздалегідь подала заяву тільки тому, що їй сподобались оригінальні теми для творів у додатку. Дивно, як такі дрібниці можуть бути вирішальними для чиєїсь долі. Та через якийсь день-два бурхливе полум’я радості перетворилося на купку холодного попелу, коли вона зрозуміла, що в неї немає грошей, аби оплатити навчання. Не платиш — не вчишся. Куди вже простіше.
Вона сіла на потяг до міста. Пізніше вона зрозуміє, що все її життя буде вкрите рубцями від цих потягів.
Суботній експрес. Серце з відчаю стогнало й билося об ребра. Вітер поволі гортав газету на пероні.
На ній була червона сукня, яку дядько купив їй на чотирнадцятий день народження, і туфлі на високих підборах, які немилосердно муляли. Зі своїх білявих кіс вона спорудила подобу корони на голові. Дивлячись на себе в дзеркало, вона не бачила нічого красивого у незграбній фігурі, дивних віях, занадто пухлих губах, але сподівалася, що інші побачать. Пізніше вона горітиме від сорому, дізнавшись те, чого вона не знала. Що треба було надіти ліфчик, повністю вибрити лобок, щоб був, як у дитини, принести фотографії; що існують такі речі, як фотосесії. Якийсь чоловік спостерігав зі свого дальнього місця, як вона заходить у вагон.