Він простягнув їй склянку холодної газованої води. Квартира була величезна або принаймні здавалася такою. Дві стіни були повністю скляні, решта — білі, з величезними картинами, які мерехтіли різними кольорами. Він зняв піджак, почепив його, сів і сказав:
— Почувайся, як удома.
Вона кивнула, підійшла до вікна, замилувалася виглядом на місто.
Через якийсь час він мовив:
— Коли я казав «почувайся, як удома», то насправді мав на увазі, щоб ти роздяглася.
Вона відвернулася від нього, скинула туфлі, розстебнула блискавку на сукні, і та сковзнула додолу. Спідня білизна в неї була з чорної бавовни, якогось дитячого покрою, що оце допіру насмішила людей з агенції. Вона не носила бюстгальтера, та він їй був і не потрібен. Вона обернулася, тримаючи руки за спиною, і серйозно дивилася на нього.
— Усе, — сказав він, і вона повільно зняла спідню білизну. Вона чекала, поки він роздивлявся її.
— Повернися, будь ласка, — попросив він, і вона повернулася. Будинки за вікном були приховані сутінками й туманом, тож коли в домі навпроти засвітилися вікна, здавалося, що у просторі плавали якісь чотирикутники.
Вона вся тремтіла, коли він нарешті підвівся й підійшов до неї. Він торкнувся її між ногами й посміхнувся, побачивши на пальцях вологу.
Його тіло здавалося занадто кістлявим порівняно з таким м’ясистим обличчям і було зовсім без волосся, за винятком коричневих кіл навколо сосків і темнуватої стрілки від пупка до паху. Він ліг на білий диван і змусив її сидіти на ньому верхи, аж поки стегна в неї не запалали й не затрусилися. Тоді він схопив її за сідниці, несподівано різко сіпнув униз і посміхнувся, побачивши гримасу болю на її обличчі.
— Краще зразу пірнути, ніж поступово занурюватися, моя люба, — сказав він. — Урок перший. — Вона не розуміла, що їй заважає встати, одягтись і втекти.
Біль асоціювався з ненавистю. Вона терпіла тиск, рахуючи, втупившись у золотий квадрат вікна в темряві. Він узяв її обличчя й повернув до себе.
— Ні, — сказав він. — Дивись на мене. — Вона дивилася. В кутку кімнати якийсь прилад, можливо, електронний годинник, світився неприродним світлом і підсвічував збоку його голову зеленими спалахами. Здавалося, він чекає, що вона почне здригатися, але вона не здригалася. Вона вся закам’яніла, а потім тиск почав наростати й вибухнув, далі полегшення, вивільнення, й ось вона стоїть, відчуваючи вузли в ногах і опік всередині.
Він порізав банан кружальцями, поклав на неї і повільно злизував з її тіла. Це й була його вечеря.
— Це й так багато, — сказав він. — А то я розтовстію. — Для неї він замовив у їдальні через дорогу підсмажений сандвіч із сиром і картоплю фрі та мало не в рот їй заглядав, спостерігаючи, як вона їсть кожен шматочок.
— Більше кетчупу, — сказав він. — Злизуй сир із пальця.
Уранці він дуже ретельно помив її, проінструктував, як себе поголити, і спостерігав із гарячої ванни, як вона поставила ногу на тиковий стілець і робила те, що він сказав.
А потім він поклав її на спину у величезне біле ліжко і задер їй коліна. На вбудованому в стіну телевізорі увімкнув фільм, де дві жінки, руда й чорнява, лизали одна одну.
— Нікому спершу не подобається те, що я зараз зроблю, — сказав він. — Ти мусиш фантазувати, щоб це спрацювало. Продовжуй. Іще кілька разів, і ти зрозумієш.
Це було жахливо — його бридке обличчя там. Жар його рота, тертя щетини. Те, як він дивився на її сором. Так близько до неї ще ніхто не підходив. Її навіть у губи ще ніхто не цілував. Вона поклала подушку собі на обличчя і так дихала, уявляючи молодого чоловіка без обличчя, просто м’язисте, сяюче тіло. Вона відчула, як у ній збурюється довга, повільна хвиля, як вона стає величезною, темною, як вона обвалюється на неї, і закричала в подушку.
Він відсторонився від неї, раптово вдарив сніп білого світла.
— Та ти просто дивовижна крихітка, — сказав він, сміючись.
Вона не знала, що ненавидить китайську їжу, поки він не замовив її й не попросив, аби вона з’їла все на килимку, му-шу з тофу, креветками, приготовленими на пару, й броколі, до останньої рисинки. Сам він не їв нічого, тільки дивився.
— Якщо тобі треба додому, я відвезу тебе на вокзал після того, як ти знову помиєшся.
Все ж було в ньому щось добре, хоча обличчя — як у ґаргульї.
Матильда кивнула; вона вже тричі милася в його мармуровому душі, кожного разу після їжі. Вона почала його розуміти.