— Бог! — кричала вона. — Бог! — Та собачка не біг до неї. Нічого не ворухнулося. Скрізь було тихо, темно й насторожено. Серце загупало в грудях. Вона увійшла в будинок, гукаючи: — Бог! Бог! — Вона заглядала в усі шафи, під усі ліжка; подивилася в кухні. Собачки ніде не було. Тільки тоді, коли побачила, що на місці немає переноски, вона згадала, що наробила.
Віддала живе створіння чужим людям, наче собачка не була частиною її самої.
Вона насилу дочекалася світанку. День ще тільки позначився однією помаранчевою рискою на тлі темного неба, як вона вже стукала у двері будиночка з поверхами на різних рівнях, загубленого в полях. Чоловік відчинив, притиснувши палець до губ, і вийшов босий. Він нахилився всередину, свиснув один раз, і Бог із бузковою стрічкою на шиї кулею вилетів з дверей, пищав, стогнав і шкрябав лапками біля її ніг. Вона стала навколішки й довго притискала собачку до обличчя. Відтак подивилася на чоловіка.
— Я винна, — сказала Матильда. — Передайте, будь ласка, своїм дітям, що мені дуже шкода.
— Не вибачайтеся, — сказав чоловік. — У вас горе. Люба, якби померла моя дружина, я б спалив будинок.
— Це наступний пункт у списку, — сказала вона, й він коротко реготнув без посмішки.
Він приніс переноску, іграшки, поклав усе це в машину. Коли він іще раз вийшов, то з ним була його дружина. Вона йшла навшпиньках по примерзлій траві, щось парувало в її руках. Вона не усміхалась і не супилася. У неї просто був стомлений вигляд, волосся розтріпалося. Вона передала їй чорничні мафіни, нахилилась і сказала:
— Не знаю, побити вас чи поцілувати.
— Так і живу, — сказала Матильда.
Жінка повернулась і пішла. Матильда дивилася їй услід, обпікаючи руки об сковорідку.
Вона подивилася в дзеркало на гостру, як у лисички, мордочку собачки Бога, який сидів на задньому сидінні, в його мигдалевидні оченята.
— Усі мене покинули. Не здумай ще й ти, — сказала вона.
Собачка позіхнув, показавши гострі зубки й вологий язичок.
Упродовж їхнього останнього року, хоча вона нічого й не говорила, Аріель, мабуть, відчував її напруження. Їхня угода закінчувалася. Світ відкривався перед нею таким безміром можливостей, що було аж боляче. Вона ще була така молода.
У неї були плани, як влаштувати своє життя після коледжу, після Аріеля. Вона житиме в однокімнатній квартирі з високою стелею, пофарбованою в колір слонової кістки, а підлога буде сіро-блакитною, світлою.
Вона носитиме все чорне, у неї буде робота, пов’язана з людьми, вона заведе друзів. Насправді у неї ніколи не було друзів. Вона не знала, про що можна розмовляти з друзями. Щодня вона ходитиме вечеряти. Усі вихідні проводитиме на самоті, ніжачись у ванні з книжкою й пляшкою вина. Вона буде щасливою до самої старості, виходячи між люди, коли їй схочеться, але сама.
Як мінімум їй хотілося переспати з кимось молодим, її віку. З кимось, хто дивився б їй в обличчя.
У березні, якраз перед тим, як вона зустріне Лотто і він поверне барви у її світ, вона прийшла на квартиру до Аріеля, де він уже чекав на неї. Вона обережно поставила сумку. Він сидів на дивані, дуже тихо сидів.
— Що ти їстимеш? — спитав він. Вона не їла з учорашнього вечора. Вона була голодна.
— Суші, — сказала на свою голову. Більше вона ніколи не їстиме суші.
Коли прийшов хлопчик-посильний, Аріель примусив її голою відчинити двері, щоб розплатитися. Хлопчик-посильний ледь дихав, дивлячись на неї.
Аріель відкрив пінопластовий пакет, перемішав соєвий соус і васабі, узяв шматочок нігірі й умочив його в цю суміш. Він поклав цей шматочок на плитку підлоги в кухні. Підлога була бездоганно чиста, як і все в нього.
— Ставай на руки й коліна, — наказав він, посміхаючись на всі зуби. — Повзай.
— Не користуйся руками, — сказав він. — Бери все зубами. А тепер злижи всю оту грязюку, яку ти наробила, — наказав він.
Паркет давив їй у долоні й коліна. Вона ненавиділа ту частинку себе, маленьку й гарячу, яка розгорялася всередині неї від того, що вона оце рачкувала тут. Брудна дівка. Вона заприсяглася, що ніколи ні перед ким не стане на коліна. [Боги люблять сміятися з нас. Матильда таки стане на коліна пізніше; вона вийде заміж.]
— Іще? — запитав Аріель. Він вмочив у соус ще один шматок і поклав у кінці коридору, за вісімнадцять метрів. — Повзи, — наказав. Він сміявся.
Слово wife (дружина) походить від протоіндоєвропейського weip.
Weip означає to turn (повертати), twist (скручувати), або wrap (обгортати).
В альтернативній етимології слово wife (дружина) походить від прото- якогось там ghwibh.
Ghwibh означає pudenda. Або «сором».