Обличчя її батька було перекошене від люті.
— Гвенні, я попереджав тебе: жодних хлопців удома. Зараз же вижени його.
— Тату, це Лотто Саттервайт, він друг Чоллі. Чоллі звідкілясь стрибнув і зламав ногу, зараз він у лікарні. Лотто саме прийшов секунду тому, щоб сказати тобі про це, бо ми не могли з тобою зв’язатися. Мені дуже шкода, — сказала вона.
Батько подивився на Лотто.
— Чарльз зламав ногу? — спитав він.
— Так, сер, — відповів Лотто.
— Це було пов’язане з алкоголем? Наркотиками?
— Ні, сер, — відповів Лотто.
— А Гвенні там була? — розпитував далі батько.
Вона затамувала подих.
— Ні, сер, — відповів Лотто, й голос у нього не здригнувся. — Я знаю її лише по школі. Вона дружить із гарними дітьми.
Батько подивився на них, кивнув, і місце, яке він займав у кімнаті, раптом зменшилося.
— Гвендолін, — сказав батько, — подзвони мамі. Я їду до лікарні. Дякую, що розповів мені, хлопче. А тепер іди.
Вона кинула на Лотто гострий погляд, автомобіль батька швидко від’їхав, і коли вона вийшла з дому, на ній була найкоротша спідниця, сорочка, обрізана під самими грудьми, на обличчі яскравий макіяж.
Лотто чекав в азаліях.
— Та пішов він під три чорти, — сказала Гвенні. — Ми йдемо на вечірку.
— Ну, ти й штучка, — захоплено сказав він.
— Ти ще мене не знаєш, — сказала вона.
Вони їхали велосипедом Чоллі. Вона сиділа на кермі, а Лотто крутив педалі. Тунелем чорної дороги, назустріч сумному співу жаб і запаху болотної гнилі, який посилювався. Він зупинив велосипед і накинув бавовняний спортивний светр їй на плечі. Від нього йшов приємний запах, схожий на фабричний кондиціонер. Видно, що вдома його люблять. Лотто стояв на педалях, коли вони їхали за інерцією, поклавши голову їй на плече, а вона відхилилася назад і притулилася до нього спиною. Вона вдихала в’яжучий запах від його спотворених щік. Будинок освітлювався багаттями, фар також не вимикали. Тут уже зібралося повно народу, сотні людей. Оглушливо ревіла музика. Вони стояли, обпершись спинами об старий потрісканий сайдинг, пили пиво, в якому було більше піни. Вона відчувала, що Лотто дивиться на неї. Вона вдала, що не помічає. Він підійшов ближче, нахилившись до її вуха, наче хотів щось прошепотіти, та що це? Він лиже її? Раптом її щось вразило й вона рішуче попрямувала до вогнища.
— Якого чорта! — вигукнула вона й дуже сильно вдарила когось по плечу. Голова піднялася, мокрий рот — Майкл. Він одірвав обличчя від білявої голови якоїсь дівчини.
— О, привіт, Гвенні, — сказав Майкл. — Лотто, друзяко.
— Якого чорта! — знову вигукнула Гвенні. — Ти ж наче повинен бути з моїм братом.
— О, ні, — сказав Майкл. — Я зареєстрував його, аж тут приїхав твій батько. Перелякане чмо. А оця ціпонька мене підвезла.
— Я Ліззі. Я медсестра-волонтерка на вихідні, — мовила вона і притулилася обличчям до грудей Майкла.
— Нічого собі, — прошепотів Лотто. — Оце так дівчина.
Гвенні вхопила Лотто за руку й потягла його в будинок. Свічки на підвіконнях, ліхтарики, які розмалювали плямами світла стіни й тіла на матрацах, спеціально сюди принесених, голі сідниці й спини, лискучі кінцівки. Звуки музики з якихось кімнат. Вона потягла його сходами вгору до вікна, яке виходило на дах ґанку. Вони сиділи в прохолоді ночі, прислухаючись до шуму вечірки. Їм було видно тільки відблиски багать. Вони розділили сигарету в тиші, вона витерла обличчя й поцілувала його. Їхні зуби стукнулися. Він розповідав про вечірки в тих далеких краях, звідки був родом, а вона насправді й не сподівалася, що він знає, що треба робити ротом і язиком. А він таки знав. Вона відчула знайому млість у суглобах. Вона взяла його руку й притисла до себе, щоб його пальці сковзнули під резинку трусиків і відчули, якою вологою вона там стала.
Вона штовхнула його на спину, розставила йому ноги, витягла його прутень, помилувалася тим, як він набухає, і сховала його в себе. Він задихнувся від подиву, а потім вхопив її за стегна і довершив почате нею. Вона заплющила очі. Руки Лотто задерли її сорочку, а чашечки ліфчика сіпнули вниз, від чого її груди вистрибнули, як ракети. З’явилося щось нове — страшенна спека, жар, як у центрі Сонця. Такого з нею не було жодного разу. Він здригнувся в ній, і вона відчула, що він віддаляється, а розплющивши очі, побачила, що він з обличчям, перекошеним від жаху, котиться до краю даху і падає. Вона озирнулась і побачила у вікні стіну вогню. Вона стрибнула вниз, її спідниця задерлася, і коли вона впала, з неї вилилось усе, що він в ній залишив.