Батьки були уважні до неї. Вони дозволяли їй не ходити до школи, повели її до лікаря. Нічого не змінювалося. Вона лежала в ліжку.
— Гвенні, — сказав її брат, — тобі потрібна допомога.
Жодної реакції. Брат, намагаючись не дивитися на неї, узяв її за руку. Так ніжно, так обережно, щоб не злякати її. Уже кілька тижнів вона не милася. Їй було важко їсти.
— Від тебе смердить, — сердито сказав Чоллі.
А від тебе завжди смерділо, подумала вона, та не сказала. Чоллі хвилювався за неї, йшов із дому лише на заняття до школи. А батько — лише на роботу. Проміжок часу, коли вона була сама, становив три години, малувато. Якогось дня, коли Гвенні почувалася енергійнішою, ніж завжди, вона зателефонувала сусіду Майкла, який торгував наркотиками. Він прийшов, подивився на її сплутане волосся, на дитячу нічну сорочку, неохоче дав їй паперовий пакунок. Вона тицьнула гроші йому в руку й грюкнула дверима перед його носом. Пакет вона поклала між матрацом і пружинним блоком. День за днем усе одне й те саме. Липка бахрома пилу на краях лопатей вентиляторів угорі. Досить.
Чоллі показав їй свій сховок наркотику «екстазі» і хитро сказав:
— Ось так починається мій шлях до світового панування.
Він попередив, що його не буде всю ніч: він продаватиме наркотики у нічному клубі. Спитав, чи впорається вона сама.
— Йди, — сказала вона, — роби свої гроші.
Він пішов. Їхній батько ще спав у своїй кімнаті. Вона поклала конверт із Антуанеттиними грішми під братову подушку, подивилася.
Потім змінила свої смердючі простирадла і знову поклала конверт під свою подушку. Вона витягла пакет із наркотиками з-під матраца, ковтнула одну пігулку й почекала, поки подіє, тоді витрясла всю пляшечку собі до рота, ковтнула й запила молоком із пакета. Заболів живіт.
У голові затуманилося. Повітря перетворилося на якусь каламуть. Вона впала на ліжко. Ще почула, як батько пішов на роботу. Сон хвилями накочувався на неї. Вона пливе у хвилях. Ніжність. Спокій.
[Давай-давай, і далі лий сльози у своє вино, злюча жінко, півжиття вже минуло. Як ти думаєш, що прийде за тобою із темряви? Ранок заглядає у вікно так, як і кожного дня, собачка прокидається на ліжку від свого сну про бурундуків, але воскресіння неможливе. Та все ж тобі вдалося якимось чином повернути бідне дівча назад. Ну, і що ти зараз збираєшся робити? Ось вона перед тобою, жива, як і була колись. І твої вибачення не значать анічогісінько.]
Чоллі прийшов додому й потрапив у важку тишу. Він зрозумів — щось сталося. Батько на роботі, Чоллі затримався через концерт.
Він постояв у дверях, нічого не чуючи, тоді побіг. Знайшов те, що знайшов. Усе в ньому перевернулося. Він чекав на швидку допомогу, і поки він чекав, у нього з’явився план того, що треба робити і скільки на це піде часу.
Він поклав голову сестри собі на коліна й чекав. Десь за милю звідси звук. Сирени.
Ранній ранок. Тонка смужка світанку блідо загорілася вдалині. Матильда тремтіла, але не від холоду. Вона жаліла їх, боягузів. Бо вона теж була у відчаї, вона теж була засліплена темрявою, але повернути тебе назад так легко. Обман. Жменя, холодна склянка, ковток. Стілець, відштовхнутий назад, опік на шкірі горла. Хвилина болю, потім спокій. Презирство, відсутність гордості. Краще відчути все. Краще довго, повільно горіти.
Серце Матильди було гірке, мстиве і швидке. [Правда.]
Серце Матильди було добре. [Правда.]
Матильда думала про прекрасну спину Ленда, м’язисту й довгу; виступ, ніжне розщеплення, зубець. Це також і Лоттова спина. Губи, вилиці, вії — один в один. Привид з’являється в живій плоті. Вона може зробити хлопчикові такий подарунок. Хай не батько чи мати, та все ж рідна кров — дядько. Зрештою Чоллі був другою людиною з тих, хто найкраще знав Лотто. Він зможе розповісти Ленду про Лотто, відродити людину з того, що для Ленда було просто деталями, блискітками: інтерв’ю, п’єси, короткий момент із вдовою, хоча Матильда знала, якою закритою вона була, як вона показала йому лише своє тіло, не давши більше нічого справжнього. Чоллі зможе повернути йому Гвенні — маму. Матильда зможе залишити Ленда із чимось живим. Вона може дати Лендові та його дядькові час.