Силуети дерев зблиснули нейронами. Кампус миттєво перетворився на вуглину, повільно осідаючи попелом.
Біля його ніг хвилювалося море вечірки, демонструючи ультрасучасну моду початку дев’яностих років: короткі майки й пірсинг, бейсболки, щоб приховати залисини, багряні зуби, підсвічені лампами ультрафіолету, коричнева губна помада, коричневі тіні для очей, хрусткі манжети, байкерські черевики, боксерські труси, стриптиз-танці й пісня Salt-N-Pepa, лупа, що світиться зеленим, смужки дезодоранту та вилиці, підкреслені до блиску.
Десь узялася порожня пляшка з-під води, яку хтось примотав еластичним бинтом до його голови. Почулися крики: «Хай живе водяний принц!». Ой, це було погано. Друзі виявили, звідки в нього стільки грошей. Він це приховував і про всяк випадок їздив на пошарпаному Volvo. Він був без сорочки, щоб помітнішими були його м’язи. Він старався, щоб його було видно з усіх куточків кімнати, і те, що забрала пляшка води, він надолужив войовничим запалом. Він надув груди. Тепер у нього в руці була пляшка джину, і його друзі кричали: «Лотто! Лотто! Лотто!», коли він притулив її до рота й зробив величезний ковток, щозавтра вранці відгукнеться йому спаяними мізками й загуслими думками, які ще довго неможливо буде порозліплювати.
— Світ гине, — гаркнув він. — То чому б не повеселитися?
Схвальні вигуки з танцювального натовпу біля його ніг.
Він підняв руки. [Драматично закотив очі.]
У дверях раптом — вона.
Висока, видно лише її силует, мокре волосся відбиває світло із зали, утворюючи ореол, позаду неї — потік тіл на сходах. Вона дивилася на нього, хоча йому не видно було її обличчя.
Вона повернула голову, і ось — половина її обличчя, сильного та яскравого.
Високі вилиці, повні губи. Маленькі вуха. По ній стікали краплі води, бо вона йшла під дощем. Він полюбив її спочатку за те надзвичайне враження, яке вона справила на нього серед цього шуму й гарцювання.
Він бачив її раніше, він знав, хто вона. Матильда як–же–її? Її краса осяяла стіни зали, навіть подвір’я; світитися починало все, до чого вона торкалася. Вона була якоюсь вищою, міфічною істотою для Лотто та й для всієї школи. Самотня. Холодна. На вихідні вона ходила до міста. Була моделлю, а отже вміла гарно одягатися. Вона ніколи не ходила на вечірки. Мешканка Олімпу, елегантна, як її гора. Точно — Матильда Йодер. Але сьогоднішній тріумф наблизив його до неї. І ось вона — перед ним.
Позаду нього в жахливій бурі, а може, всередині нього спалахнуло полум’я. Він стрибнув у танцювальне місиво, заїхавши Семюелу коліном в око і збивши додолу якесь нещасне дівча.
Лотто виплив із натовпу і підійшов до Матильди. Вона була високою, метр вісімдесят, у коротеньких шкарпетках. Була на підборах, і її очі опинилися на рівні його губ. Вона холодно подивилася на нього знизу вгору. Він уже любив її прихований сміх, якого ніхто інший не бачив.
Він відчував драматичний ефект сцени. А також те, як багато людей дивляться на них і бачать, яка з них гарна пара.
За якусь мить він став іншою людиною. Його минулого не було. Він упав на коліна, взяв руки Матильди й притиснув до свого серця. Крикнув їй знизу вгору:
— Виходь за мене заміж!
Вона відкинула голову назад, оголюючи свою білу гнучку шию, засміялась і щось сказала, але її голос потонув у шумі. Лотто прочитав по цих неймовірних губах: «Так». Він розповідав цю історію десятки разів, посилаючись на ультрафіолетове освітлення і любов з першого погляду. Друзі при цьому завжди підсміювались і в усьому звинувачували загадкову романтику. Матильда дивилася на нього через стіл непроникним поглядом. Щоразу, як він розповідав цю історію, вона говорила, що сказала тоді: «Звичайно».